На зорях твоє ворожіння?
На зорях ворожу.
Різдвяна вела вівчарів.
Привела різьбярів.
Я знаю цю древню різьбу.
Так різьбити не можу.
Я більше но можу.
Я сам собі наворожив.
А ти підведись до схід сонця,
живою водою
обмивши лице,
в купині закопай пуделце.
А в ньому твій волос
і сіль твого тіла,
тобою
одібрані в сина.
Ніколи
не згадуй
про це.
Глибока екзистенційна поезія «На зорях твоє ворожіння?..»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Вірш «На зорях твоє ворожіння?..» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
У вірші «На зорях твоє ворожіння?..» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків