Суниці на стеблах,
заховані в мох, –
намисто для тебе.
Намисто для двох,
бо губи спікає,
холодні, як лід.
Стебло протинає
дві жмені ягід.
А стебла зв’язати –
кошелик суниць
нанижем у згарди
для звірів і птиць.
Намисто безцінне –
таке не купить.
Як пацьорку в сіні,
ми губим цю мить,
бо в тебе на шиї
суниць силінки!..
Ми потім досидим
і дні, і роки.
Донижемо потім
на стебла тонкі
і ночі, і роки,
та вже не такі,
як ягоди в росах,
що пахли між трав…
Той нині там косять,
де кров’ю стікав.
Глибока екзистенційна поезія «Намисто»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Вірш «Намисто» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
У вірші «Намисто» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків