Ніч то вельможна, то тривожна,
то осоружна, то острожна,
то химородна, то хмільна.
Невже і ця тривога ложна?
Любить чи вижити не можна.
Нехай болить кровина кожна,
нехай свистить душа безбожна
у чарці, випитій до дна.
Хто скло зубами гриз, хто кригу
примножував родинну цтіху
вуйкам з ученої двірні.
Невже не стане не до сміху?
Привчить нас до зими без снігу,
хто грім на землю нашу тиху
везе у золотім горіху
на білому, як сніг, коні.
Глибока екзистенційна поезія «Ніч то вельможна, то тривожна…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Вірш «Ніч то вельможна, то тривожна…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
У вірші «Ніч то вельможна, то тривожна…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків