Під дулами конвойних автоматів
жили, вмирали, навіть з домовин
вставали.
Як страждальців божий син
підніме?
Як судитиме розп’ятий
їх, що приймали суд, як глум,
бо в стрім
одвічного гріха
пройшли крізь грати.
Все знає бог. Але не може знати,
за що, коли і як воздати їм.
Написано: устануть неживі.
Написано: спасуться божі діти.
Вони ж не будуть райський сад білити,
немов і їхні руки у крові…
Глибока екзистенційна поезія «Під дулами конвойних автоматів…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Вірш «Під дулами конвойних автоматів…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
У вірші «Під дулами конвойних автоматів…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків