Приснилися вірші 81-го…
Василь Герасим’юк
Любові Голоті
Приснилися вірші 81-го.
Згадалася кожна пора того року так,
як жодна інша.
Згадалися тижні і дні віршів і рядків.
Та забулися навіть місяці,
коли не було поезії.
Можна не забути себе у вітрі часу,
але не так! – збагнув я враз,
змокнувши під сьогорічним дощем
і ховаючись під маленькою черешнею,
коли вдихнув раптом
весь запах давно минулої трави,
різко підсилений дощем,
наче саме цей,
старший на чверть століття дощ,
зненацька упав на траву,
чим засмутив ще молоді найрідніші обличчя
і хлопчика на черешні,
що ледве дотягується
до найсолодшої китиці мокрих ягід…
І не так! – я знаю тепер,
вийшовши з довжелезного лісу,
який закінчився раптово,
і я просто увійшов
у буйно розквітле дерево
із неймовірно білим пелюстям.
Я ще не бачив такого рясного цвіту
і мимоволі заплющив очі,
а коли розплющив –
переді мною, майже на стежці,
стояла маленька, давно висохла деревина
і безліччю своїх мертвих, тонких гілок
сліпо тягнулася до мене,
а вся моя біла днина
після тьми лісу
цвіла на тому гіллі!
То були живі пелюстки,
бо живі так не цвітуть.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Приснилися вірші 81-го…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Приснилися вірші 81-го…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Приснилися вірші 81-го…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків