Раптом світ в зіницях затремтів
так, немовби я заледь не скоїв
смерть комусь.
Я руки опустив.
Я відходжу від злоби страшної.
Я притишив кров, притишив крок
і шепочу, смерть загнавши в груди:
так не буде, як сказав Пророк.
Так, як нам написано, не буде!
Глибока екзистенційна поезія «Раптом світ в зіницях затремтів…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Вірш «Раптом світ в зіницях затремтів…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
У вірші «Раптом світ в зіницях затремтів…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків