Село Красноїлів –
Дідушкова Річка.
А назва ця дуже стара.
Який там Іванко?
Яка там Марічка?
І хто там за кого вмира?
Вбив Довбуш Дідушка
й за душу Дідушка
служби у церквах заповів,
бо він на всі гори,
на всі Чорногори
одного Дідушка убив.
Мовчить там смерека,
Тремтить там трепета.
Іван без Марічки умре.
Дідушкова річка
опришка й поета…
А русло це дуже старе.
Глибока екзистенційна поезія «Село Красноїлів…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Вірш «Село Красноїлів…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
У вірші «Село Красноїлів…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків