Щороку…
Василь Герасим’юк
Щороку
сивими осінніми досвітками
ми із’їжджалися у Косів
на торги.
На другу богородицю
ми сходили з полонин,
а в неділю сідлали коней
і сивим осіннім досвітком
їхали на торги.
Ми викохали маржину на продаж.
Ми брали із собою своїх жінок,
щоб вони вкрили всю торговицю
килимами і веретами,
ліжниками і всім на світі –
хай весела барва очі зриває!
Хай ми не бачимо,
хто цеї осені не прийшов…
Хто із полонинських сміхованців
упав зо сміху і вже не встане?
Хто вже поклав на землю
всі свої ліси?
Кому із косарів-курварів уже доста?
Щороку
ми наймали музик
і щороку
ставало все вужчим наше коло…
Тому щороку
все дорожчими були наші музики
і все більше сивих дівчат
танцювали з нами “гуцулку”,
але ми більше не засиджувалися до ночі,.
щоб видко було на всі гори:
як нас багато
відбуває на села.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Щороку…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Щороку…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Щороку…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків