Стараєшся для них…
Василь Герасим’юк
Стараєшся для них. Тож не спіткнись на римі.
Вони простять усе, а спотикнешся – ні.
Вони такі свої. Вони такі ранимі.
І найрідніші в рідній стороні.
Ти знаєш їх порив, гірку душевну вроду,
їх золоті лоби, їх золоті чуби…
Не вірять, коли ти без племені і роду,
і давньої журби,
і давньої злоби.
Яка метафора страшна –
чекати бунту,
а ще страшніша –
світових пожеж!
Прийди і доведи,
що з болю ти і грунту
ростеш.
Якщо захочуть – доведеш.
Бо ждуть. Хоч трішечки б орнаменту і крику.
Не слова. Не мовчання. Не тебе.
Не душу з-під поли –
безродну, напівдику
в столітті, що на тонкощі скупе.
В тобі таки живе маленький Мартін Іден,
і ти себе, як міг, коректно переміг.
Вони за тебе.
Всі і скрізь.
Ти їм потрібен.
Кому іще потрібен ти, крім них?
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Стараєшся для них…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Стараєшся для них…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Стараєшся для них…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків