Сивнющу гілку яблукату…
Василь Герасим’юк
Сивнющу гілку яблукату
ти ненароком відчахнув —
до себе притягав — почув
слабенький тріск, немов крізь вату.
Немов шепнула: “Відійди.
Упасти дай на землю в туску”.
Ти вбиту притулив галузку
до рани — замітав сліди.
Ти мертву примостив між віт,
бо не хотів завдати болю
своєму батьку.
Неживій
велів прикинутись живою.
…А на Михайла в перший сніг
немолодого чоловіка
хтось дуже тихо в сад покликав…
І впала віть йому до ніг.
Підняв, погладив, бо щепив
її. Ждав яблука терпкого.
Він не сказав тобі нічого.
Чому він очі опустив?
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Сивнющу гілку яблукату…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Сивнющу гілку яблукату…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Сивнющу гілку яблукату…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків