Тоді ми зникли в лісі…
Василь Герасим’юк
Тоді ми зникли в лісі… Кроків шість –
і там твій сміх і крок!
Слабого світла
пучок з-між віт – ти зблідла.
З того літа
він там живе між афин і дощів,
твій сміх.
Туди – шість кроків і смерік.
йому не відлунати, не пропасти.
Не дався звіру – й вітрові не вкрасти
його.
Зайшов за шуми і протік
у нори, в мох, у страх, у шпари сну
безумства,
закрутився в афинниччі…
Його все більше.
Звідусіль у вічі
він дивиться.
Не радість, а вину
немов лишили ми – це той пучок
нерозповитого, слабого світла
тоді ще осінив тебе – ти зблідла
отам на мить одну.
На шостий крок.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Тоді ми зникли в лісі…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Тоді ми зникли в лісі…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Тоді ми зникли в лісі…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків