У захристії трійця стоїть.
Біля неї стану,
доки ти принесеш три свічі,
три свічі для Йордану.
Запалю три свічі на Йордан,
ти обів’єш зіллям,
і запахнуть черленим уста
під хрестом білим.
Золотіють в ріці на Йордан
від свічок лиця.
Розійдуться в ріці уста,
Бо в руці — трійця.
Глибока екзистенційна поезія «У захристії трійця стоїть…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Вірш «У захристії трійця стоїть…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
У вірші «У захристії трійця стоїть…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків