Він і нині скрипаль…

Василь Герасим’юк

Він і нині скрипаль,
хоч висихає мозок у кістках,
коли стрічає писану, пожеристу,
особливо барванину, яка жалить кожного,
бо найперша прокинулась і виповзла з нори,
а до тої ночі, коли зацвіте папороть,
ще далеко.

Тонко, тонко на скрипці…

Ми не хотіли більше випробувань —
ми опорядили його туди,
куди й кінь не ірже —
сам іржав, пішов і вже повертається.

Сіль ти в очах!

Ми й дочекались. Один питає:

“В тебе ангел на лівому плечі?
Оберіг твій за ременем —
тріска з дерева громовиці?”
Другий прозріває: “А хто на правому сидить?
А хто згинається від торби з громами?”

Тонко, тонко — на скрипці, нехристе!

А ще тонше його іржання,
залишене на тому боці,
розсипане на тому березі —
мусив же чимось він себе виказати!

Сіль ти в очах!

Він і нині скрипаль!

Хіба не надоїв у скрипку молока
від чорної корови із чорним первістком?
Хіба не заклинав?
Хіба не ховав?
Хіба не ждав?
— Тішся, Аріднику! —
А потому, коли скуштував,
хіба не знав,
що п’є кров?

Тремтить деревина — одна лишень —
яка не вклонилась Господові, тріпоче…
Щоб не повісився на ній зрадник,
щоб не впустила вона — одна лишень —
цвяхи з кров’ю розп’ятого,
ховай свою скрипку, ховай…

Він повернувся. Ось безстрашно
іде, граючи, вже на нашому березі,
розпалюючись від

нашого березневого пробудження,
нашого весняного відроджения.
Йде і не дивиться під ноги!

Тонко, тонко…

А ми танцюємо навколо нього! —
так наші предки
тільки танцюючи
викопували закляте зілля матриган.

Про вірш

Глибока екзистенційна поезія «Він і нині скрипаль…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.

Історія

Вірш «Він і нині скрипаль…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).

Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.

Форма

Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.

Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.

Як читати

У вірші «Він і нині скрипаль…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.

Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.

Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.

Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків

Усі поети