Вона не знає: живий він чи ні!..
Василь Герасим’юк
Вона не знає: живий він чи ні!
Одного разу вже таке було,
але в сорок сьомому прийшов лист,
і тоді вона дізналася,
де він і що з ним.
Сказати по правді, тепер трохи інакше,
тепер він іноді з’являється ненадовго
і завжди перед досвітком.
Нечутно крадеться,
якось недобре усміхаючись
і ховаючи за спиною ялівцевий кущ.
Вона мусить виходити, хоч знає,
що він миттю зідре з неї сорочку,
і в чому мати народила
посадить її на той проклятий корч,
і доштовхне від хати з гори:
“їдь!”
По траві, м’якій од світанкової роси,
ох, як її понесе!
Швидше б до потока,
що внизу шумить,
швидше б у воду впасти,
бо горить вона вся, палає,
сколота ялівцевою глицею!
Скоро кров’ю підпалить кущ!
І ніяк не доїде,
хоч від Божої роси
набирає розгін
летить просто у долинИ —
вітер свище,
олені відскакують,
голос чийсь перетинає:
“Жінку бери, а дітей залиш,
бо з дітьми не вирвемось!”
Вода вже в вухах шумить,
а нема зупину…
Ніби з Говерли з’їжджав на палаючому кущі!
І не губить жаль,
один жаль на нього,
на того,
хто так поволеньки
вів її весільного коня,
що могла розправити всі запаски,
розгладити всі стрічки,
виставити всі коралі
і на сіделечку на пальці стати.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Вона не знає: живий він чи ні!..»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Вона не знає: живий він чи ні!..» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Вона не знає: живий він чи ні!..» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків