Вона несе мені малиннику…
Василь Герасим’юк
Вона несе мені малиннику
і гасить ватри —
хто наврочив, мамо?
Лише її одну,
лише таку
я кличу обгорілими губами,
і руки простягаю на краю,
й шепочу: “Довга, мамо, ця морока”.
Та ватру,
нею згашену,
доп’ю
до дна.
Це п’ють здавен від злого ока.
Це п’ють із темним трунком заклинань,
та згубний трунок слова
доки в мозку
шипить — мов кинута у воду — грань.
Не здерти жару темного коросту.
Згоряють дрова у моїй печі,
і мама грань бере.
Не можна спати
при ватрі цій.
І страшно уночі,
як заганяє іскри в воду мати.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Вона несе мені малиннику…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Вона несе мені малиннику…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Вона несе мені малиннику…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків