Я не знаю того, хто привів
Василь Герасим’юк
На ворізках колиска під
самою стелею — так дід
ладнав, сам прив’язав на сволок.
За шнур колиску колисав
вояк, поранений лежав
на лаві, ще не леґінь — отрок.
На Петра з лісу принесли,
криваві зняли постоли
у пісні: най жию — най гину.
Він вижив, більше не співав,
стогнав, дитину колисав,
бо добрі ґазди роблять сіно.
Дитя сміється, плаче, спить,
боєць поранений лежить
під ним — ще сам дитина, отрок.
Колише немовля вояк,
застогне й заколише так,
що скрипне сволок.
Він побачив того, хто привів,
ще крізь ліс, ще ніхто не гримів,
ще дитя встиг він розколисати,
і на себе — коц, ліжник, рядно,
щоби постріл не вчуло воно…
Хто привів, той ввірветься до хати
і заклякне, як ті, що із ним,
бо колиска зі скрипом страшним
розколисує тверді і води.
Бо дитя не розбудить ніхто!
Не підніме своє копито
той, хто водить і хто за ним ходить.
Я не знаю того, хто привів.
Крізь ліси я його не уздрів.
Та іде він! веде він! — я знаю.
Він іде, хоч від страху кричить!
Він кричить, хоч дитя розбудить
він боїться ще дужче — я знаю.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Я не знаю того, хто привів»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Я не знаю того, хто привів» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Я не знаю того, хто привів» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків