Я вівці чорні й білі розгубив…
Василь Герасим’юк
Михайлові Дмитріву
Я вівці чорні й білі розгубив
у пізньому тумані. Угорі
вони іще озвалися. Побіг –
нема. Туман. Чужа стоїть кошара
і чути кроки. Вогник за плечем.
Він, і вона, й дитя. Заходять в хату.
В цебрі несуть овече молоко –
хитається від їхньої ходи.
Я підійшов аж до вікна. Не зміг
нічого вздріти. Тільки молоко
хитається іще серед кімнати.
Й дитя стоїть, ворушачи губами.
А що воно лепече? Я хотів
почути – це чомусь тоді здалось
вкрай необхідним. Але все ж мені
свердлило мозок: вівці забредуть
чортзна-куди. Давно вже їх не чути.
А що на світі чути? Хто озветься
до тебе, доки тепле молоко
іще хитається і на лиці
танцюють переблиски ватри з печі?
В тумані ніч надходить непомітно.
А ватра догорає. Жінка де?
Де чоловік? Не бачу. Може, в льох
спустилися? В хатах старих буває
льох під підлогою. Саме собі
про щось дитя шепоче… Молоко
у темряві іще хитається…
І ватерки слабкої язики
залижуть душу.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Я вівці чорні й білі розгубив…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Я вівці чорні й білі розгубив…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Я вівці чорні й білі розгубив…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків