Є різні ватри. Є ватрИ
Василь Герасим’юк
Є різні ватри. Є ватрИ,
що з довгими прийшли ночами.
Горять в снігах під небесами
на голому джубрі гори,
горять немов між нами.
Ти —
по той бік полум’я.
Несила
очей від нього відвести.
Мене ти забуваєш, мила,
бо думаєш лише про те,
про що це вогнище захоче.
І тільки не заплющуй очі,
допоки виє і мете.
Є різні ватри. Йду до тих,
що відпадали нам весною,
і не між мною і тобою,
а скрізь, де камінь над водою
і ми — у водах молодих.
Є різні. Є, що до зорі
любилися, вони до рана
померли —
то ватри на Йвана,
а не під снігом на горі.
Є різні. А були й такі,
які не мали б відпадати.
Та не твоя вина.
Знайшла ти
моє обличчя в темноті.
Є різні. В них свої права
на серце стомлене й скажене.
Лиш мама щоб була жива.
Вона ще молиться за мене.
Є різні ватри. Але я
люблю осінні, вечорові,
коли шарпнеться голос крові
в багатті мудрім, як змія.
…На Спаса,
вдосвіта,
в димах
навколо церкви й серця свічі
горіли.
Ти і в цім сторіччі
пройшла —
немов по тих свічках.
А в ці осінні вечори
заносиш до комор молОка,
де скине шкіру тьма стоока,
бо вже горять мої ватрИ.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Є різні ватри. Є ватрИ»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Є різні ватри. Є ватрИ» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Є різні ватри. Є ватрИ» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків