Зброя не довела до порога…
Василь Герасим’юк
Зброя не довела до порога –
тільки до грушки.
Нікого нема, і несила
до хати зайти своєї –
ніби там дитина нехрещена…
А дитя – на руках!
Виділи темнооку із дитиною –
ходить жінка верхами
із немовлям на руках,
бо ніхто вже на нічліг не пускає…
Грушку стиснути,
втиснутися в неї,
щоб не уздрів брат при місяці
і пошнурував крадьки далі,
пішов на мушці до горища –
перебиратиме там,
вибиратиме качани кукурудзи,
шульки золоті,
ходитиме, гримітиме на поді,
стеля трястиметься, як груша.
Не стихнуть ті кроки…
Я народився від того гуркоту!
Виколисаний у колисці під стелею,
доколисуваний до самої стелі,
губи від страху не міг розтулити,
аби перекричати
кроки над головою.
Про вірш
Глибока екзистенційна поезія «Зброя не довела до порога…»: магія Чорногори, самотність поета перед вічністю гір та карбування мови незламного роду.
Історія
Вірш «Зброя не довела до порога…» створений Василем Герасим'юком у період розквіту його неомодерністської поетики (1980–1990-ті рік, збірки «Смереки», «Потоки», «Діти трембіти» або «Поет у повітрі»).
Як представник покоління «вісімдесятників», Герасим'юк здійснив прорив до сугестивної, багатозначної метафори, звільненої від ідеологічних кліше доби застою.
Форма
Розлогий тристопний або чотиристопний анапест (амфібрахій), сповнений ораторської наснаги та епічного дихання.
Характерне використання алітерацій, асонансних римувань, монтажної зміни образних планів та гуцульського сугестивного звукопису.
Як читати
У вірші «Зброя не довела до порога…» гірський простір виступає метафізичною вертикаллю, що єднає небо і землю, минуле й прийдешнє.
Лексика насичена автентичними гуцульськими інтонаціями, шурхотом смерек та ревінням гірських потоків, створюючи неповторний звуковий світ.
Твір стверджує місію поета як хранителя родової пам'яті й мовного первородства перед лицем загрози духовної асиміляції.
Теми: василь герасим'юк · гуцульська поетика · чорногора · вісімдесятники · екзистенційна лірика · мова предків