Хмарина в небі голубім…

Хмарина в небі голубім
Пливе, як мрія,одиноко,
І вітру раннього потоки
Несуть її крилом своїм.

Куди ти мчиш, куди летиш,
Моїх поривів птице рання?
Ще по ярах лежить світання,
Як неба вистояна тиш.

Шумлять тополі-сторожі,
Але тобі нема межі,
Де кличуть сонце урочисті
Бори в зеленому намисті.

Ми ще зустрінемось колись,
А зараз мчи, моя крилата,
На схід, над Каспієм горбатим,
Як над минулим, зупинись.

Тут жив співець. Огні заграв
Йому ще снилися крізь муку,
У серці він носив розлуку
І на Украйну позирав.

Серед оновлених полів
Спинися, райдужна, далека.
Тут шлях лежав і мліла спека.
Тут він за всіх переболів.

На дорогі його сліди
Дощами спражними спади!

Малишко Андрій

Про вірш

Лірична медитація про самотню білу хмарину в синьому небі як уособлення людської мрії, неспокою та невпинного польоту душі у безкрайній простір.

Створено 1958 року під час творчих подорожей Україною; твір належить до тонких пейзажно-філософських замальовок поета кінця 1950-х років.

Традиційний романтичний образ мандрівної хмарини переосмислюється Малишком у теплому, інтимно-довірливому ключі.

Вірш відбиває прагнення автора знайти душевну рівновагу у спогляданні гармонії неба й землі.

Чотиристопний ямб із чергуванням римувань; плавний, легкий ритм передає неквапливе ширяння хмарини у височині.

Витончений колористичний малюнок із поєднанням небесної блакиті та білосніжного цвіту хмарини.

Хмарина постає поетичним двійником бентежної душі ліричного героя, яка вічно прагне нових духовних висот і не знає спокою.

Запитання про мету польоту переростає у філософський роздум про призначення людського життя та його невпинний рух у часі.

Поезія випромінює світлу прозорість буття, де споглядання краси всесвіту дарує серцю тиху радість і надію.

Теми: небесна блакить · самотня хмарина · політ мрії · неспокій серця · краса всесвіту