Ходить вечір по траві,
По зеленій мураві.
Проведу тебе до поля,
Гляну в очі, на уста,
А чи воля, чи неволя —
Напиши мені листа!
Чи на скелі б’є прибій
В тиші моря голубій?
Чи на мене дуже схожий
Твій хороший, милий твій…
Шепче вітер комишу.
Посміхнулась: напишу
Повертайся, чую птицю,
На громи, на дощовицю…
Де ж дощу спадати, мила?
Сяє хмара білокрила,
Квітне неба бірюза.
То в душі моїй гроза…
Малишко Андрій
Тонка поетична варіація мотиву вечірнього побачення, де одухотворений вечір ступає росяною травою, благословляючи закоханих на щирість і вірність.
Поезія поставлена 1956 року як органічний супутник вірша «Ходить вітер по траві…», відображаючи поліваріантність ліричного мислення поета.
Обидва твори демонструють невтомний пошук ідеального пісенного канону, здатного передати сокровенні почуття простого українця.
Вірш здобув велику прихильність читачів завдяки своїй зворушливій довірливості.
Чотиристопний хорей із дзвінкими відкритими римами; заколисуючий, лагідний рух строфи, що відтворює настання сутінків.
Паралелізм між одухотвореним вечірнім пейзажем і психологічним станом закоханої пари.
Уособлений образ вечора створює атмосферу казкового спокою, де стихає денна метушня й розкриваються глибини людської ніжності.
Дорога до поля стає символічною межею між звичним буденним світом і безмежним світом романтичної мрії.
Твір є зразком питомого українського ліризму, де краса рідної природи нерозривно сплетена з красою людської душі.
Теми: вечірня тиша · росяна мурава · інтимна лірика · побачення · фольклорна мелодика