Ходить вітер по траві,
По зеленій мураві.
Проведу тебе до поля,
Гляну в очі, на уста,
А чи воля, чи неволя —
Напиши мені листа!
Чи на скелі б’є прибій
В тиші моря голубій?
Чи на мене дуже схожий
Твій хороший, милий твій…
Шепче вітер комишу.
Посміхнулась: напишу,
Повертайся, чую птицю,
На громи, на дощовицю…
Де ж дощу спадати, мила?
Сяє хмара білокрила,
Квітне неба бірюза.
То в душі моїй гроза…
Малишко Андрій
Мелодійна лірична мініатюра про побачення з коханою у вечірньому степу, де легкий повів вітру переплітається з трепетом першого почуття й світлою надією.
Вірш створений 1956 року в період формування знаменитих ліричних пісенних циклів поета, що згодом лягли в основу співпраці з композиторами.
Твір увійшов до збірки «Що серце знає» (1958), ставши зразком витонченої камерної пейзажно-інтимної лірики.
Поезія відзначається фольклорною простотою вислову та надзвичайною чистотою настрою.
Чотиристопний хорей із наспівною симетрією рим; плавний крок народної пісні, сповнений легкості й музичності.
Пейзажний лаконізм: вітер, зелена мурава, погляд у вічі, прощання на межі поля.
Вітер на шовковій траві постає лагідним свідком зародження почуття, що єднає закоханих із тихим вечірнім простором.
Прості й щирі слова прощання та прохання написати листа передають сором'язливу ніжність юності, для якої кожна зустріч є святом.
Вірш зачаровує прозорою гармонією, де немає жодного штучного надриву, лише тиша природи й тепло закоханого серця.
Теми: вечірнє поле · шовкова трава · перше кохання · подих вітру · пісенна простота