Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.
За річкою, за голубою
Дві чайки у хмари зліта.
В краю подніпровськім ми стрілись з тобою,
Веселко моя золота.
Над полем зарошені віти
Дубове верхів’я звело.
З тобою у парі ми будем любити
Все те, що на серце лягло.
І стеляться обрії милі,
І вечір в осіннім вогні,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.
Прониклива пісенна елегія кохання на тлі подніпровського вечірнього краєвиду, де розлука і спогад зливаються у ніжну гармонію почуттів.
Вірш написаний 1957 року й увійшов до збірки «Серце моєї матері», відбиваючи розквіт інтимно-пейзажної лірики Малишка другої половини 1950-х років.
Твір став широко відомим завдяки музиці Платона Майбороди, перетворившись на одну з найпопулярніших ліричних пісень повоєнної доби.
У вірші відобразився глибокий зв'язок поета з природою Подніпров'я, яка для нього завжди слугувала простором естетичного й духовного натхнення.
Вірш написано тристопним анапестом із перехресним римуванням; тридольний розмір надає мовленню хвилястого, наспівно-вальсового руху.
Використання рефрену («І карії очі, і рученьки білі ночами насняться мені») створює кільцеву композиційну єдність і підсилює романсовий колорит.
Пейзажні деталі — похилі трави, ясна зоряна далина, дві чайки над річкою — слугують поетичним дзеркалом трепетного й чинного любовного переживання.
Метафора «веселка золота» уособлює осяйну, чисту радість зустрічі, яка водночас несе в собі щем неминучого розставання.
Поєднання фольклорної поетики («карії очі», «рученьки білі») із тонким психологічним настроєм робить образ коханої нетлінним іконографічним знаком молодості.
Теми: інтимна лірика · подніпровський край · спогад про кохання · вечірній пейзаж · пісенність