Пісня про рушник
Андрій Малишко
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Про вірш
Священний реквієм материнській любові: вишитий рушник як життєвий оберіг, росяні доріжки та безсонні ночі матері.
Історія
Малишко написав ці вірші 1959 року в Києві, згадуючи свою рідну матір — Ївгу Базилиху з Обухова, яка провела сина у світ благословенням і вишитим рушником.
У співпраці з композитором Платоном Майбородою вірш перетворився на пісню для кінофільму «Літа молодії», де її вперше виконав Олександр Таранець.
Пісня миттєво облетіла весь світ, ставши символом материнського оберега для мільйонів українців на всіх континентах.
Форма
Класичний пісенний розмір чотиристопного хорея з м'якими дактилічними закінченнями, що наслідує українську народну ліричну пісню.
Наскрізний матеріальний символ — рушник, вишитий червоними й чорними нитками, де оживають дитинство, розлука й материнська молитва.
Як читати
Образ матері, яка проводжає сина на світанку на далеку дорогу й дарує рушник на щастя, на долю — найглибший архетип української культури.
Син бачить у вишитих узорах рушника все своє життя: материнські неспані очі, рідні росяні доріжки та тихий шелест діброви.
Пісня нагадує про безкорисливість і святість батьківської любові, яка береже людину навіть тоді, коли матері вже немає поруч.
Теми: пісня про рушник · рідна мати моя · вишитий рушник · далека дорога · вічна синівська вдячність