Роздум
Андрій Малишко
Чи встигну я цей камінь обтесати
У дві руки, із молотом одним?
Бо поїзд мій вечірній у долині
Не може довго ждати, в нього свій
Маршрут і обрій. Лінія й робота.
Уже на камені засяли очі
І налились блакиттю, вже на нім
Уста людські жагою затремтіли
І ожили, як небо ожива,
Повинуте грозою. А з путі
Той поїзд кличе в дальню вечорину,
Не може довго ждати, в нього свій
Маршрут і обрій. Лінія й робота.
Різець і молот гупає в граніт,
Щоб викресати слово, хоч єдине,
І вкласти в очі, в губи кам’яні,
Нехай вони б вогнем заговорили
Моєї мови — матері життя,
Від колисання й до твердого ложа.
Ще поїзд жде. І молот мій дзвенить,
І оживає кремінь, мов істота.
Малишко Андрій
Про вірш
Глибокий підсумковий вірш-медитація про відповідальність митця перед часом: тривожний роздум, чи встигне він витесати свій камінь слова до приходу останнього вечірнього поїзда.
Історія
Вірш написаний 1968 року в період тяжкої хвороби поета й увійшов до останньої збірки «Серпень душі моєї».
Передчуваючи близький відхід у вічність, Малишко оцінює власний внесок у культуру з позиції граничної вимогливості до себе.
Твір вражає відсутністю будь-якого марнославства, демонструючи справжнє смирення перед великою таємницею життя.
Форма
П'ятистопний ямб із чергуванням римувань; неквапливий, суворий, споглядальний рух поетичної думки.
Контрастне зіставлення важкої статичної праці над каменем і невблаганного динамічного руху поїзда в долині.
Як читати
Обтісування каменю символізує нелегке поетичне ремесло, де кожен рядок має бути міцним, правдивим і вивіреним до дрібниць.
«Вечірній поїзд» виступає метафорою завершення життєвого шляху, нагадуючи людині про цінність кожного дарованого дня.
Вірш стверджує ідеал творчої самовіддачі: працювати до останнього подиху, щоб залишити людям чисте й корисне слово.
Теми: підсумок життя · покликання митця · плин часу · камінь слова · філософська медитація