Цвітуть осінні тихі небеса…
Андрій Малишко
Цвітуть осінні тихі небеса,
Де ти стоїш блакитна, мов роса.
В очах засмуток темний, мов ожина, —
Моя кохана, мріялось, дружина.
Як сон далекий, видиво майне…
Хоч не забудь, а згадуй ти мене.
Я під вікно прилину навесні,
Щоб ти знялася пташкою ві сні,
Де цілувала кучері волосся,
Де пригортала те, що не збулося,
Що не воскресло в літечко сяйне…
Хоч не забудь, а згадуй ти мене.
У тебе смуток, в мене ревний жаль,
У тебе вечір — в мене ніч і даль.
Я під вікном постою із журбою,
Куди ж мені подітися з тобою?
Хай серце серцю звісткою майне…
Хой не забудь, а згадуй ти мене…
Про вірш
Світла й журлива елегія про нездійснене кохання, де образ коханої постає крізь кришталеву чистоту осінньої природи й недосяжну мрію про щастя.
Історія
Вірш створений 1959 року й належить до зрілої медитативної лірики поета, де переважають філософські роздуми про незворотність юності.
Наприкінці 1950-х років Малишко дедалі частіше звертався до споглядальних, елегійних інтонацій, відійшовши від гучного ораторського стилю воєнних літ.
Поезія була покладена на музику видатним українським композитором Олександром Білашем, ставши перлиною камерного романсового жанру.
Форма
Написано п'ятистопним ямбом із чергуванням парного та перехресного римування, що надає текстові спокійної, сповідальної розважливості.
Вишукана колористика («тихі небеса», «блакитна, мов роса», «засмуток темний, мов ожина») створює багатий імпресіоністичний живопис почуттів.
Як читати
Осінь у вірші постає не порою згасання, а простором внутрішнього прозріння й світлої вдячності за пережите почуття любові.
Зіставлення коханої з блакитною росою та ожиновим засмутком підкреслює її вразливу, чисту природу, яка назавжди залишилася недосяжним ідеалом.
Мотив «золотої ниті» спогадів стверджує нетлінність духовного досвіду: втрачене земне кохання трансформується у вічне джерело поетичної гармонії.
Теми: осіння елегія · втрачене кохання · світлий сум · краса природи · спогади юності