Ти мене накличешся ночами…
Андрій Малишко
Ти мене накличешся ночами,
Несучи розлуку за плечами,
І навиглядаєшся одна.
Настраждаєшся в своїй надії,
Пригадаєш літа молодії,
Рідну землю, де гуде війна.
Ти не можеш бачити здалека,
Як в’ялить негода, сушить спека.
Танки мнуть, вкриває бою мла
Землю ту, що, потом перемита,
У садах, у сивих копах жита,
У цвітах, як райдуга, цвіла.
Нам не легко йти до свого дому
Через мертвих, через блиски грому,
Через ніч,— прожекторів мечі,
В битві, в сні, у підступах, в облозі.
Ти іще наличешся в тривозі
І навиглядаєшся вночі!
Малишко Андрій
Про вірш
Щемлива інтимна елегія про гіркоту розлуки, довгі безсонні ночі чекання та незгасаючу надію на зустріч, що зігріває закохані серця крізь роки.
Історія
Вірш написаний 1960 року й належить до шедеврів інтимної лірики зрілого Малишка, сповненої драматичної напруги й глибини.
У цей час тема любові у поета набуває особливої психологічної мудрості, поєднуючи пристрасть із гірким досвідом прощань.
Твір свідчить про високу майстерність відтворення найтонших душевних порухів закоханої людини.
Форма
Чотиристопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих рим; хвилююча, сповідальна інтонація нічного звертання до коханої.
Градація дієслівних форм («накличешся», «навиглядаєшся», «настраждаєшся»), що передає наростання психологічного напруження.
Як читати
Розлука постає важким тягарем, який герої несуть за плечима крізь простір і час, гартуючи своє почуття на вірність.
Нічний простір стає місцем містичної єдності двох сердець, де поклик коханої долає будь-які географічні перешкоди.
Поезія доводить, що справжнє почуття не слабшає від страждань, а очищується й перетворюється на вічне джерело надії.
Теми: інтимна лірика · біль розлуки · нічне чекання · вірність почуттів · туга за коханою