Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу…

Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу,
В снах узаконив, пізнав з поцілунку,
Кликну: — Прийди! — І прийдеш неминуче
Крикну: — Рятуй! — І воскресну в рятунку

Що в твоїм імені є чарівниче:
Трунок, чи хміль, чи веселкова зваба?
Зірка твоє освітила обличчя
І потемніла — світить не змогла-бо.

Як ти співала в нашій частині,
Очі ясніли, як сині роси,
Знявши пілотку і шинельчину,
Рідна, далека, золотокоса!

Віють вітри перехресні й зустрічні,
Де ми любились,— до саду й до хати.
Є своя радість на віки вічні
В тім, щоб надіятись і виглядати.

Малишко Андрій

Про вірш

Пристрасна інтимна лірика про омріяний образ коханої жінки, що поєднує в собі земну пристрасть, ніжність і високу духовну гармонію.

Створено 1962 року й включено до збірок лірики зрілого періоду, де любовна тема Малишка досягає найвищої емоційної напруги та художньої щирості.

Вірш відображає світле пізнє кохання поета, яке дарувало йому нові творчі сили для поетичного горіння й подолання життєвих негараздів.

Твір засвідчив нев'янучу молодість душі поета та його здатність до безмежного емоційного самовіддання.

Чотиристопний амфібрахій із перехресним римуванням; пристрасний, динамічний ритм, підсилений окличними інтонаціями й прямим звертанням.

Контрастна взаємодія образів ніжності й жагучості, сну і яскравісного спалаху реального почуття.

Кохана постає як вимріяний ідеал краси й жіночності, народжений із глибин поетичної уяви та знайдений у реальному земному житті.

Любов трактується як спасительна стихія, здатна вирвати людину з полону буденності й наповнити її буття вищим сенсом.

Твір доводить, що справжня любов не підвладна плину років, залишаючись джерелом невмирущої життєвої радості.

Теми: палке кохання · омріяна жінка · пристрасть і ніжність · інтимна сповідь · натхнення