Біла мелодія
Борис Олійник
Глянув: лелечко, лілії!
Світ мій в білому-білому.
Я в сні?
Ні-таки, ні-таки ж!..
Ліг
сніг… Срібною ниткою
В’ється тиша між вільхами,
Пахне юною вільгістю,
Пахне чистою вільгістю,
Пахне… вічністю… даль.
Небо – вигнутим дзеркалом.
Зорі тонко подзенькують.
“Дзінь-дзінь”, – дзвінко подзенькують,
Мов на люстрі кришталь.
Я один,
а тільки тіні бігають,
Сам-один у цій біблейській білості,
Тільки іній невагомо скапує,
Хтось плече моє торкає лапкою.
Хто ж це так голубить лапки лапкою?
Озираюсь –
тільки тінь.
Тільки тінь біла
біло
бігає.
Скік на гілку голубою білкою.
Скік на гілку.
Да скік із гілки…
Гілка в гілку.
І я один.
Тільки вітер вміло вимуровує
У заметах замок
зачарований.
Там живуть казкові феї в білому,
Вийшла, глянула на мене
з лоджії.
Я спинився, наче заворожений…
Десь розтала за туманами лоджія,
Тільки віхола та біла мелодія…
Тільки сніг та біла мелодія…
Біла-біла…
І я – один.
Про вірш
Імпресіоністично-неоромантична зимова феєрія про самотність душі серед первозданної білизни снігопаду, де звуковий живопис і казковий міраж сплітаються в піднесену мелодію прагнення недосяжного ідеалу.
Історія
Поезія належить до раннього та зрілого ліричного періоду творчості Бориса Олійника (1960-ті роки), коли поет поряд із громадянською публіцистикою писав витончену сугестивну лірику, споріднену з музичними пошуками шістдесятників. У цей час автор формував власну естетику гармонії людини і природи, спираючись на мелодійне багатство української мови та традиції ліризму Миколи Вінграновського, Павла Тичини та Максима Рильського.
Зимовий краєвид для Олійника ніколи не був простим пейзажем — це сакральний простір «біблійної білості», очищення від життєвої марноти, момент граничного самозаглиблення й зустрічі з першоосновами буття наодинці з космосом.
Форма
Форма твору відзначається надзвичайною метроритмічною гнучкістю, тяжіючи до вільного мелодійного вірша (паузика/дольника) з мінливою стопою та багатством асонансів (звуки [і], [е]) та алітерацій (звукопис тиші й кришталевого передзвону: «л», «в», «дз», «сь»). Вірш побудований за законами музичного скерцо з характерними лейтмотивними повторами («Тільки сніг та біла мелодія…», «І я один»).
Синтаксис фрагментарний, дихаючий, насичений вигуками, риторичними паузами та звуконаслідувальними синкопами («Дзінь-дзінь», «Скік на гілку»), що матеріалізують акустичну атмосферу нічного засніженого лісу.
Як читати
Образна палітра витримана в монохромній естетиці «біблійної білості», де білий колір виступає символом духовної чистоти, першотворення та водночас холодної самотності. Світ перетворюється на чарівний замок, де завірюха постає зодчим, а дерева — дзеркалами. Динаміка вірша розгортається від мікрообразів живої природи (невагомий іній, дотик лапки, блакитна вивірка на гілці) до романтичної містерії замку й чарівної феї на лоджії.
Ця казкова діва на балконі — класичний романтичний фантом недосяжної краси (образ Прекрасної Дами), який миттєво тане в тумані й віхолі. Ліричний герой залишається сам-один у безмежжі космосу, але ця самотність не трагічна, а катарсична: вона заповнена вічною «білою мелодією» всесвіту, що лікує душу спокоєм і чистотою.
Теми: зимовий пейзаж · самотність ліричного героя · музикальність буття · казковий міраж і мрія · духовне очищення · сугестивна лірика