Вибір
Борис Олійник
Над штормом, над шабельним зблиском,
Над леготом теплим в житах
Гойдається вічна колиска
Маятником Життя.
Життю — ні кінця, ні начала.
І вічно по колу землі:
Комусь — лебеді від'ячали,
Комусь — ще сурмлять журавлі.
Один передбачливо очі
Прикрив ще за крок від межі,
Ввійшовши клітиною ночі
Тихенько: чи жив, чи й не жив?
А інший — на кроки не міряв:
Летів, і гримів, і... згорів,
І люди відкрили в сузір'ях
Зіницю нової зорі.
Коли б загадали: — Хочеш,
Одне лише слово твоє —
І вища — лаврова! — почесть
Чоло твоє обів'є, —
Я б вибрав найвищу почесть:
У чистім і чеснім бою
На чорному мармурі ночі
Зорю записати свою!
Про вірш
Пристрасний філософсько-громадянський маніфест про свідомий вибір жертовного горіння заради високого ідеалу на противагу ситому й боягузливому животінню.
Історія
Поезія належить до програмних творів шістдесятницької доби, коли питання морального вибору та персональної відповідальності митця перед суспільством постало руба. Покоління, виховане на трагедіях війни та розвінчанні культу особи, відкидало половинчастість, конформізм і міщанське пристосуванство.
У цьому вірші Олійник кристалізує свій кодекс максималізму: служіння високій меті не терпить обережності та компромісів. Образ палаючої зорі стає символічним орієнтиром для цілої генерації, яка прагнула залишити помітний слід в історії рідної культури ціною власного спокою чи й життя.
Форма
Твір написано чергуванням чотиристопного та тристопного анапеста з перехресним римуванням і чергуванням жіночих та чоловічих закінчень. Такий метраж забезпечує широку, хвилеподібну мелодику, яка передає як космічний розмах, так і сувору урочистість клятви.
Композиція чітко розпадається на три частини: експозиція космічного коловороту життя, антитеза двох людських доль (пристосуванця і титана духу) та урочистий фінальний монолог-вибір ліричного «Я».
Як читати
Початкова метафора «вічної колиски», що гойдається «маятником Життя» над штормами й хлібами, окреслює масштаб буття: світ перебуває в безперервному русі народжень і відходів, де час неухильно вимірює вічність лебединим ячанням і сурмами журавлів.
Ядром філософської концепції є кардинальна антитеза. «Один», що заздалегідь прикрив очі та розчинився «клітиною ночі», уособлює нікчемність міщанського існування («чи жив, чи й не жив?»). «Інший» — прометеївський тип особистості, який згоряє у відкритому польоті й залишає спалах нової зірки, розширюючи духовний всесвіт людства.
Фінал твору відкидає дешеву лаврову славу, запропоновану з чиєїсь панської руки. Справжня «найвища почесть» для ліричного героя — закарбувати своє ім'я у «чистім і чеснім бою», лишивши слід невгасимої зірки на чорному мармурі всесвітнього мороку.
Теми: сенс людського життя · прометеїзм · громадянська мужність · екзистенційний вибір · боротьба з конформізмом · безсмертя духу