Де ж ти, Хмелю
Борис Олійник
Хмара грізно суне за Бориспіль.
Темна тиша опада в лиман…
Де ж ти, Хмелю,
де ж ти забарився, –
Богом нам дарований Богдан?
Чи забрів по славі до зовиці,
Чи забравсь по старості на піч, –
Де б не був ти, Хмелю,
озовися,
Доки нам ще не одбило річ.
Обступає душі наші грішні
Кредиторів нещадимий стан…
Хто, Богдане,
володіє грішми –
Той тепера в Україні пан.
Потойсвітнім страхоліссям дише
Сиза туча
з неба до низів…
Гей, вертайся, гетьмане,
скоріше,
Заки грім нам дух не поразив!
Бо вже наша старшина вельможна,
Честь і вклади збувши за кордон,
Натякає здалеку:
“А може,
Так воно й судилось іспокон?”
Облягає Київ
різнолиця
Сарана із чотирьох сторін.
Як здамо, Зиновію, столицю, –
Хто ж замовить
поминальний дзвін?
А ми пієм гучно:
“Ще не вмерла…”
І собі доводим:
таки ж ні!
Та ізнов долаємо Говерлу
Всім собором,
ще й при знамені.
І вже так стискаємо держало,
Що незмога й глянуть догори:
Чи, бува, на прапорі державнім
Ще не помінялись кольори?
Гей, вертайся, Хмелю,
доки світу,
Бо чомусь не йде із голови
Щось немовби
про варшавське сміття,
Щось як начебто
про грязь Москви…
Так Варшава ж замела в оселі,
І Москву підметено зело…
То вертайся чимскоріше,
Хмелю,
Доки нас під когось не звело,
Щоб потому плакать і ридати,
Сипати на лисини золи,
Що, мовляв,
трикляті супостати
Нас ізнов у ярма запрягли.
…Хмара встала
з висі до пониззя,
Темна тиша впала на лиман.
Де ж ти в трясці,
Хмелю,
забарився, –
Богом нам дарований Богдан?!
Про вірш
Гірка історіософська інвектива й патріотична тривога за долю суверенної України, де звернення до гетьмана Хмельницького стає викриттям новітнього колабораціонізму, олігархату та суспільної фальші.
Історія
Твір створено в добу становлення української незалежності 1990-х років, коли ейфорія від здобуття державності швидко змінилася глибоким розчаруванням у діях пострадянської політичної еліти, тотальним зубожінням населення, засиллям кримінального олігархату («кредиторів нещадимий стан») і загрозою втрати геополітичної суб'єктності.
Борис Олійник, поєднуючи статус народного поета з активною парламентською діяльністю, надзвичайно болісно переживав розпродаж національного багатства, компрадорський дух «нової старшини» та культурно-політичну карикатуризацію патріотизму, виливаючи цей гнів у жанрі громадянської поетичної публіцистики.
Форма
Поезія написана чотиристопним хореєм із пірихіями, що надає текстові динамічного, тривожного, маршово-набатного звучання, генетично спорідненого з думами та козацькими піснями.
Строфічна організація базується на чотиривіршах із перехресним римуванням (abab) з послідовним чергуванням дактилічних/жіночих та чоловічих клаузул, що створює ефект пророчого заклику й публічного віча.
Як читати
Образ Богдана Хмельницького у творі функціонує не як музейний артефакт, а як міфологема державної волі та твердої руки, здатної навести лад серед хаосу. Поет використовує шевченківські коди й ремінісценції («про варшавське сміття», «про грязь Москви»), гостро критикуючи звичку українського політикуму шукати зовнішніх покровителів і перекладати історичну провину на чужинців.
Саркастична сатира спрямована проти ритуального псевдопатріотизму («ізнов долаємо Говерлу всім собором, ще й при знамені»), за яким ховається цинічний грабунок держави. Апокаліптичні тропи насування грозової хмари, сарани та «потойсвітнього страхолісся» символізують небезпеку національної катастрофи, якщо суспільство не подолає внутрішнє рабство і зраду власної еліти.
Теми: громадянська лірика · історіософія · доля україни · викриття можновладців · національна гідність · козацька слава