Дорога баби Катерини
Борис Олійник
Уривок з поеми “Дорога”
Сизим інеєм
капусти цвітуть.
Аж під зорями
літаки гудуть.
Хмара стелиться
скатертиною
Та над бабою
над Катериною.
Наробилася, находилася,
Натоптала стільки доріг,
Що в ногах уже не вмістилися.
То поклала їх під поріг.
І стоїть тепер над воротами,
І когось так печально жде.
Може, хтось-таки…
Ну хоч хтось-таки…
Та ніхто до неї не йде.
А було ж колись: хата ходором,
Ще й сварилася колись:
“Вже набралися… Понаходили…
Чи смоли б ви не напились?”
Дід Іван під чаркою доблесно
Гопака у дворі шерстив:
“Та щоб я на свої, зароблені,
Товариство не пригостив?!”
Як ішов на фронт – був тверезий дід.
А її огорнула печаль…
Повернувся сусід з протезами,
А від діда привіз… медаль.
Не заплакала, не забилася,
Тільки в день той останнім сном
На віконниці зачинилося
Причілкове перше вікно.
Потім – троє ще
в сумі сивому,
Їх нікому не одчинить:
Друге – синове…
Третє – синове…
І четверте – доччине.
І лишилось одне.
І так дивно зорить
Крізь цвітіння і падолист:
Що чотири шляхи
почались у дворі,
А куди ж вони подались?
…Наробилася, находилася,
Натоптала стільки доріг,
Що в ногах уже не вмістилися,
То поклала їх під поріг.
І стоїть тепер над воротами,
І когось так печально жде:
Може, хтось-таки…
Ну хоч хтось-таки?..
Та ніхто до неї не йде.
Під ворітьми сусідські хлопчики
Вибивають рудий спориш.
А їй хочеться, як їй хочеться
З хлопчаками поговорить!
Вона лагідно так їм:
“Драстуйте”.
А вони пролітають:
“Привіт!”
І схиляється сива ластівка
На провислому дроті літ.
А вона б таке їм повідала,
Що ніхто на світі не чув:
Як з-під серця її –
повірите! –
Аж чотири дороги течуть:
Перша – Йванова…
Друга – синова…
Третя – синова…
І четверта – доччина.
Про вірш
Драматичний фрагмент із поеми «Дорога», що змальовує трагедію матері-вдови, яка втратила у вихорі війни та життєвих доріг чоловіка й чотирьох дітей, залишившись на самоті перед глухою пусткою безлюдного обійстя.
Історія
Уривок є структурною частиною поеми Бориса Олійника «Дорога» (1968), однієї з найбільш значущих вершин української поезії другої половини ХХ століття, де філософема шляху стає стрижнем долі нації.
Постать баби Катерини — це узагальнений, документально точний портрет українського повоєнного жіноцтва. Жінки колгоспного села віддали фронту й відбудові своїх чоловіків та дітей, залишившись на схилі літ у самотності й злиднях серед спорожнілих хат, що було невимовно болючою темою, яку офіційна радянська героїчна пропаганда воліла замовчувати.
Для Олійника мотив святості й мучеництва матері-селянки є наскрізним і священним, безпосередньо суголосним із його власною сімейною історією та долею його матері Ганни Олійник.
Форма
Твір написано різностопним амфібрахієм і дактилем (з елементами трискладового дольника), чий плавний, заколисуючий, баладно-голосильний крок ідеально пасує до інтонації народного голосіння (плачу) та епічної повільності старечої ходи.
Використано класичні катрени з перехресним дактилічним і жіночим римуванням, ритмічні кільцеві рефрени («Наробилася, находилася, / Натоптала стільки доріг...») та ретардацію діалогічних спогадів, що увиразнюють контраст між колишнім гамірним святом життя та теперішньою німотною тишею порожнього подвір'я.
Як читати
Символічна деталь зачинених віконниць є однією з найсильніших трагедійних метафор українського красного письменства: кожне зачинене вікно хати знаменує смерть члена родини («перше — дідове», далі троє — синові й доччине). Хата перетворюється на меморіал, домовину роду, де лишається незгасним лише одне материнське вікно, котре безнадійно «зорить у цвітіння і падолист».
Парадоксальний образ «доріг, що не вмістилися в ногах, то вона поклала їх під поріг» розкриває непомірність винесеного селянкою тягаря: дорога тут є еквівалентом страдницької долі, безкінечної невтомної ходи за плугом, на колгоспний лан, за трунами рідних.
Разючий контраст між минулим (веселий, захмелілий дід Іван, що танцює гопака, галас, дитячий щебет) і сучасним (сусідські хлопчики, які цураються старенької й топчуть спориш біля воріт) загострює тему екзистенційної самотності літньої людини, чиє горе виявляється непотрібним і чужим для нового світу, який вона вистраждала ціною свого роду.
Теми: трагедія материнства і вдівства · війна та її поворотні рани · самотність старості · руйнація українського патріархального роду · філософія життєвої дороги і самопожертви