Диптих
Борис Олійник
І
За все, що взяв од пирога життя,
Платити доведеться по рахунку:
За перший успіх і за краплю трунку,
За юний гріх і спалах поцілунку,
Ба, й за прискорене серцебиття
Платити доведеться по рахунку.
То що – не руш? Не рухайся?
Дарма:
За поміркованість, гладку і ситу,
Собі і дітям прощу не купити.
Отож бери своє. Хоч буде чим платити,
Коли рахунок виставить зима.
ІІ
Віддай усе, що взяв, і освятись.
Ще більше, ніж узяв, зумій віддати.
Стоїть на видноколі світла мати –
У неї вчись.
Вона тебе у всесвіт віддала.
О, як боліло їй – аж кров біліла,
Коли вона себе в тобі родила!
Нічого не зоставила собі:
Свою красу, непогрішимо світлу,
Передала тобою в лоно світу
І увійшла в космічний колообіг.
Тепер тобі платити час настав,
Зумій-но надароване віддати:
Себе пізнати. Народити матір.
Углиб розбудувати отчу хату.
В космічний колобіг синів послати…
А ти гадав: безсмертя – річ проста?
Про вірш
Масштабний філософсько-етичний роздум про невблаганну плату за життя, материнську жертовність як основу буття та обов'язок людини перед вічним космічним колообігом.
Історія
«Диптих» постає на перетині характерних для зрілого Олійника екзистенційних пошуків і його наскрізного, майже сакрального культу Матері («Сиве крило», «У пісні — мов у житі»). У 1970-ті роки поет послідовно осмислює спадкоємність поколінь, моральний імператив людського вчинку та місце індивіда у нескінченності роду й космосу.
Твір відображає філософську концепцію нерозривного взаємозв'язку між правом на повноту земного буття («брати своє») та духовною готовністю сплатити сповна через самопожертву, продовження роду і плекання батьківського вогнища.
Форма
Перша частина («І») написана п'ятистопним ямбом із моноримічним згущенням (використання римованих ланцюгів a-b-b-b-a-b) та виразним рефреном («Платити доведеться по рахунку»), що звучить як невблаганний вердикт долі.
Друга частина («ІІ») вільніша за ритмомелодикою — це розімкнений п'ятистопний ямб із чергуванням білого вірша та нерегулярного римування, що переходить у форму високого біблійно-космічного псалма з анафорами й градаціями.
Як читати
Архітектоніка диптиха втілює діалектичний рух від індивідуального «споживання» радощів життя до вищої жертовності самовіддачі. Перша частина відкидає боягузливу міщанську поміркованість («За поміркованість, гладку і ситу, собі і дітям прощу не купити»), стверджуючи екзистенційну мужність жити повноцінно, приймаючи неминучість розплати («коли рахунок виставить зима»).
Друга частина розкриває образ Матері як першоджерела буття, чия абсолютна любов дорівнює деміургічному акту творення всесвіту («аж кров біліла, коли вона себе в тобі родила»). Синтез земного й космічного формулює категоричний імператив: людське безсмертя — це не абстракція, а невтомна духовна праця продовження пам'яті («Народити матір. Углиб розбудувати отчу хату»).
Теми: філософська лірика · культ матері · сенс буття · родовий обов'язок · безсмертя · екзистенційна відповідальність