Гуляє панство
Борис Олійник
Над Україною
“во врем’я люте”,
Коли Солдат Великої війни
Упроголодь збуває ордени, –
Такі гримлять загонисті салюти!
Під вибухи китайської петарди,
Узятий феєрверками в кільце,
Над смітником
старий учитель скрадно
Схиляється,
ховаючи лице.
Новітні владоможці України
Жирують –
аж вгинається земля.
І в чашах яро багряніють вина:
Гуляє панство!
На… крові ґуля.
Ракети в небі грають зорепадом,
Гармати б’ють на Київських горбах,
І під веселий рейвах канонади
Полеглі в бойовищах і блокадах
Перевертаються в своїх гробах.
Стоять німі, як обеліски, люди.
В очах питання важко визріва:
По кому ж так заходяться салюти
Над Україною
“во врем’я люте”?
…Мовчить покірно забуття трава.
І тиша в чорній хустці –
як вдова…
Про вірш
Гнівно-трагедійна соціальна сатира на прірву між жируючими можновладцями та зубожілим народом, де блюзнірські святкування постають святотатством перед пам'яттю полеглих.
Історія
Вірш написаний у період первісного нагромадження капіталу в незалежній Україні, коли знецінення радянських заощаджень, дикий ринок і соціальний колапс призвели до трагедії цілих поколінь — ветеранів Другої світової війни, вчителів, лікарів, науковців, викинутих на узбіччя виживання.
Поштовхом до написання послужили пишні урядові та комерційні банкети з помпезними салютами на печерських пагорбах Києва, які відбувалися одночасно з відвертим злидарюванням простих людей, продажем фронтових нагород за безцінь і розгулом цинізму новоспеченої олігархічної «еліти».
Форма
Твір побудовано різностопним ямбом (із домінуванням п'ятистопного та чотиристопного ямба), чий рубаний ритм увиразнює сатиричну експресію, пафос обурення та ораторську напругу.
Римування перехресне та кільцеве, із застосуванням різких акустичних дисонансів і виразних парономазій («гуляє панство — на крові ґуля»), що підкреслюють знущальну диспропорцію між розкішшю і бідою.
Як читати
Поетичний простір тримається на жорстокому монтажі контрастних планів: брязкання китайських петард і веселощі бенкетів зіставляються з образом старого вчителя, який нишком порпається у смітнику, та солдата, котрий спродує бойові ордени заради окрайця хліба. Мотив бенкету під час чуми сягає рівня шекспірівського й біблійного гротеску («во врем’я люте»).
Образ померлих, які «перевертаються в своїх гробах» під гуркіт салютів, трансформує соціальний протест у метафізичний бунт предків проти безпам'ятства. Кульмінаційні метафори «мовчить покірно забуття трава» та «тиша в чорній хустці — як вдова» конденсують німий докір народу й неминучість моральної відплати.
Теми: соціальна сатира · громадянська мужність · совість і мораль · пам'ять про війну · знедолений народ · історична відплата