І звідкіль воно хмара волохатая
Борис Олійник
І звідкіль воно хмара волохатая
Та моє серце тужно облягає?..
– Ох, було б тобі, перше чим кохатися,
Та напиться води аж із Дунаю…
– Та було б, мамо, та було б, розумнице,
Та було б слухать – серце не
питається.
А тепер мені тополина вулиця
За четвертою хатою кінчається.
А вже в тій хаті відбули заручини,
Відтюгукали старости з боярами,
І зосталося лиш моє засмучення
На причілкові одиноким явором.
І летять гуси, і летять журавлики,
І літа мої листом осипаються.
Тільки ж досі ще молода жура моя
За четвертою хатою кінчається.
Про вірш
Елегійний фольклоризований роздум про нерозділене кохання, втрачену наречену та звуження життєвого обрію до меж власного душевного болю.
Історія
Поезія належить до раннього періоду творчості Бориса Олійника (перша половина 1960-х років), коли поет активно шукав органічного синтезу неоромантичного світовідчуття та глибинної української пісенної стихії. Як один із провідних шістдесятників традиціоналістського крила, Олійник прагнув відродити живу розмовну інтонацію та баладну народну етику, звертаючись до архетипних образів українського села.
Твір постає з реалій сільського побуту, де традиційні обряди заручин і сватання є публічним святом для громади, але водночас можуть обернутися тихою особистою трагедією для знехтуваного закоханого. Поет художньо осмислює внутрішню драму молодої людини крізь призму материнського повчання та невідворотності долі.
Форма
Вірш написано чотиристопним анапестом із чергуванням жіночих і дактилічних/чоловічих клаузул, що створює наспівний, протяжний баладний ритм, генетично споріднений із думами та протяжними народними піснями.
Строфічна організація тяжіє до пісенного чотиривірша з перехресним римуванням. Особливої мелодійності додають синтаксичні повтори («Та було б... та було б...»), тавтологічні звертання й обрамлення лейтмотивом тополі та кінця вулиці.
Як читати
Центральним просторовим образом поезії є парадоксально «урізаний» хронотоп: «тополина вулиця за четвертою хатою кінчається». Географічний простір села перетворюється на психологічний глухий кут, адже саме в четвертій хаті відбулися заручини іншого з коханою. Увесь неосяжний світ звужується до порогу втраченої мрії.
Образна система побудована на традиційному народнопісенному паралелізмі. Зажурений ліричний герой персоніфікується в образі «одинокого явора на причілку», що стоїть на межі родинного тепла і вселенської самотності, тоді як відліт гусей і журавлів символізує невблаганний плин молодості, яка «листом осипається».
Філософський підтекст твору полягає у драматичному зіткненні мудрості предків («напиться води аж із Дунаю» як фольклорний символ оберегу від фатальної любовної пристрасті) та ірраціональної сили чуття. Серце «не питається» раціонального розуму матері, перетворюючи біль першого кохання на джерело екзистенційної зрілості.
Теми: нерозділене кохання · фольклорні мотиви · втрачена молодість · материнська мудрість · драматизм долі