Інвектива-2
Борис Олійник
У шабаші свавільної свободи,
Під’юджувані із суфлерських буд,
Ми, наче зомбі,
не спитавши броду,
Пустились в блуд.
Заблукані в глухім чортополосі,
З похмілля так і не збагнули суть:
Що то ж не ми йдемо,
сліпі та босі,
А нас ведуть.
Мов пішаки залаштункових ігрищ,
Не згледілись,
як просвистіли все:
Від Батьківщини – до імен і прізвищ, –
А нас несе,
Немов човна без весел і правила,
У темний вир трагедій морових,
Де нас чекає доля оніміла
Рабів нових.
І покіль ви,
такі свідомі й ситі,
Годовані із нетутешніх блюд,
Шукаєте нам корінь у санскриті,
Нас в корінь б’ють!
І, заки всує плачете по слову
На всіх майданах і на всі лади, –
Свої ж поганці українську мову
Здають в латинь.
А ми йдемо за вами навздогінці.
І, як не вимрем,
дійдемо таки
В Європу.
Але вже – не українці,
А хохлаки.
І наймуть нас гуманні чужоземи
Водить ослів на ранній променад.
Самі ж зведуть на нашім чорноземі
Новий Багдад.
І якось ми,
стужившись по домівці,
Повернемось,
і нам розкаже гід,
Що тут колись
жили, пак, українці…
– А є хоч слід?
– Та от… схолов і слід.
І ми восплащемо талановито,
Зазвичай поминаючи дідів,
Що нас ізнов за наше жито бито,
Що нам обрали не таких вождів,
Що винні всі,
а ми – і на крупину,
Бо тихі, як осінніх падолист.
Що коли б нас вчергове не купили,
Хіба б ми учергове продались?!
Та інородців вилаєм належно,
Що й досі, кляті, не перевелись,
І не дають нам спати в незалежній,
І норовлять, щоб ми їм продались.
І Україні, неспалим-купині,
Поклянемося при святі дари,
Що коли б нас вчергове не купили,
Ми б вас, маман, їй-бо, не продали.
Про вірш
Гірка, саркастична й безкомпромісна громадянська інвектива, що викриває національну інфантильність, втрату суб’єктності та маніпулятивність політичних еліт у пострадянську добу оманливої свободи.
Історія
Твір написано в період глибокої суспільно-економічної та моральної кризи незалежної України 1990-х років. Борис Олійник, бувши активним учасником державотворчих процесів і водночас гострим критиком неоліберальних реформ та «дикого капіталізму», з болем спостерігав зубожіння народу, руйнацію виробництва та масову міграцію українців у ролі дешевої робочої сили за кордон.
«Інвектива-2» є продовженням шевченківської викривальної традиції («І мертвим, і живим...») і спрямована як проти доморощених демагогів, котрі під прикриттям псевдопатріотичної риторики торгували національними багатствами, так і проти пасивного конформізму самих мас, схильних звинувачувати кого завгодно, крім власної безвідповідальності.
Форма
Вірш написано різностопним ямбом із чергуванням класичних повнорозмірних рядків та різких скорочених двостопних кінцівок строфи («пустились в блуд», «а нас ведуть», «а нас несе»), що створює ефект сатиричного удару, ляпаса або гіркого вироку.
Строфіка спирається на перехресне римування з використанням дисонансів, розмовної лексики та знижених інтонаційних зворотів, які контрастують із пафосними деклараціями, руйнуючи фальшивий офіціозний пафос.
Як читати
Поетичний дискурс твору вибудуваний на розвінчанні міфів постколоніального суспільства. Поняття «свавільної свободи» постає як деструктивний шабаш, де народ позбавлений внутрішнього орієнтира і рухається під диктовку закулісних ляльководів («суфлерських буд»). Метафори «зомбі», «пішаків» та «човна без правил» діагностують небезпечну хворобу відчуження народу від власної державності.
Олійник безжально висміює інтелектуальне псевдоакадемічне сектантство: поки ідеологи «шукають корінь у санскриті» та зводять мовні питання до формальних дискусій, відбувається реальне нищення соціально-економічного та культурного коріння нації («нас в корінь б’ють»). Сарказм щодо перетворення українців на «хохлаків», покликаних «водити ослів на променад» у чужоземців, звучить як апокаліптичне застереження проти культурно-економічного неоколоніалізму.
Кульмінаційна частина інвективи б'є по національній звичці перекладати провину на зовнішніх ворогів та «інородців». Афористичний викривальний парадокс («Що коли б нас вчергове не купили, / Хіба б ми учергове продались?!») знімає з суспільства маску безневинної жертви, закликаючи до тверезого покаяння, громадянської самоповаги та дієвої відповідальності за майбутнє.
Теми: громадянська сатира · національна самокритика · пострадянська криза · маніпуляція суспільством · втрата національної ідентичності · шевченківська традиція інвективи