Лубок
Борис Олійник
…Однак ця загониста діва,
В коштовностях – як на показ,
Мій порух урвала дратливо:
– Я щось не пригадую… вас.
І враз одвернулась в гордині
У темінь,
холодна така.
І шуба її соболина
Сахнулась мого піджака.
…Мені ж пригадалось наразі
Дівча у кохтині льняній,
Як ми ще у п’ятому класі
Чомусь затинались при ній.
У кедах і братовій робі
Їй легко і зладно було.
І золотом чистої проби
Її ластовиння цвіло.
І щось обізвалось забуте
В зіницях її – із глибин:
– Я вас… пригадала… –
Та круто
Спинивсь обіч нас лімузин.
І вийшов із нього неквапом,
Увесь в ланцюгах,
як варнак.
Загріб її знехотя в лапи
І кинув, мов річ,
в “кадилак”.
І два охоронці камінно,
Як привиди,
встали з пітьми.
І брязнули дверці кабіни,
Мов ковані двері тюрми.
У сяйві ліхтарнім
осінні
дощини,
спадаючи з віт,
Світилися, мов ластовиння
Далеких, невернутих літ.
І щось затепліло на віях –
І згасло в холодних дощах,
І вперше відчув,
що навіки
Я з чимось красивим… прощавсь.
Про вірш
Гірка соціально-психологічна елегія про руйнацію людської щирості, моральний крах і втрату чистоти під тиском кримінального нувориського прагматизму.
Історія
Поезія написана у переломну добу 1990-х років, коли розпад колишньої держави й хаотичний перехід до ринкових відносин супроводжувалися стрімкою криміналізацією соціуму, духовною деградацією та засиллям естетики «первісного нагромадження капіталу».
Борис Олійник, для якого моральний імператив і народна шляхетність завжди були наріжними каменями світогляду, з глибоким болем фіксував перетворення колишніх сільських або провінційних дітей на знеособлений атрибут пострадянських бандитів і олігархів.
Форма
Твір написано чітким чотиристопним ямбом із пірихіями, що забезпечує оповідну пластичність, баладову динаміку та природність діалогічного мовлення.
Катрени побудовані за класичною схемою перехресного римування з чергуванням жіночих і чоловічих рим (аБаБ), де чітка просодія підкреслює дисонанс між ностальгійним спогадом і жорстоким розривом у фіналі.
Як читати
Композиція побудована на різкому контрапункті двох хронотопів: холодної цинічної реальності та світлого дитинства. Образ дівчинки у «кохтині льняній» із ластовинням, яке «цвіло золотом чистої проби», протиставляється штучній, знеособленій «соболиній шубі» та фальшивим коштовностям дорослої «загонистої діви».
Автор влучно використовує десакралізуючі метафори й деталі доби «дикого капіталізму»: «варнак у ланцюгах», лімузин, байдужі охоронці-«привиди». Діва добровільно продала свою суб'єктність, ставши річчю, яку «загребли в лапи» і кинули в салон авто, а дверцята «кадилака» зачиняються, немов ковані тюремні двері.
Назва «Лубок» сповнена гіркої іронії: зовнішній лубочний шик багатства приховує внутрішнє спустошення й рабство. Осінній дощ, що змиває ілюзії, стає метафорою непоправної втрати цноти, первозданної вроди душі та прощання з цілою епохою романтичної людяності.
Теми: втрата духовності та чистоти · соціальні злами 1990-х · речізація людини · ностальгія за юністю · моральне зубожіння нуворишів