Мати сіяла сон
Борис Олійник
Мати сіяла сон
під моїм під вікном,
А вродив соняшник.
І тепер: хоч буран, хоч бур'ян чи туман,
А мені – сонячно.
Мати сіяла льон
під моїм під вікном,
А зійшло полотно.
І тепер: хоч яри, хоч вітри крізь бори,
А я йду все одно.
Мати сіяла сніг,
щоб він м'яко – до ніг,
А вродило зілля.
І хоч січень січе, а мені за плечем
Журавлі журавлять.
Мати сіяла хміль,
щоб дівчат звідусіль
Станом я знаджував,
А вони, як на сміх, проминали усі,
Все ж одна – зважилась.
Мати вибрала льон.
І вино вже давно
Хмільно так хмелиться.
І з-під крил журавлиних
мені під вікно
Листопад стелиться.
Тільки квітом своїм
при моєму вікні
Не опав соняшник.
Я несу його в світ,
щоб не тільки мені,
Щоб і вам сонячно.
Про вірш
Світла притчева балада про материнське благословення, життєдайну силу любові та обов'язок сина нести у світ тепло, посіяне матір'ю. Твір сповнений життєствердного пафосу, синівської вдячності та глибокого фольклорно-космічного оптимізму.
Історія
Вірш входить до золотого фонду української інтимно-філософської лірики та належить до авторського циклу віршів про матір (зокрема перегукується зі знаменитим циклом «Сиве крило» та збіркою «Коло»). Постать матері для Бориса Олійника — це не просто автобіографічний образ його матері Клавдії Василівни, яка самотужки піднімала сина у повоєнному полтавському селі Зачепилівка, а сакральний першообраз України, берегині й морального абсолюту.
Наприкінці 1960-х років, у добу наростання ідеологічного тиску та поступового згортання хрущовської «відлиги», шістдесятники зверталися до народнопісенних, родинних витоків як до надійного екзистенційного прихистку. Твір відображає прагнення поета протиставити суспільній рутині та життєвим вітрам непохитне духовне опертя — материнське добротворення.
Форма
Твір побудовано як баладу з чіткою рефренною організацією. Метрична основа — тристопний анапест із регулярним пірихієм та чергуванням дактилічних і чоловічих клаузул, що створює плавний, співучий каданс, наближений до народної колискової чи веснянки.
Композиція тримається на анафоричному зачині («Мати сіяла...») і паралелізмі мотивів: кожна строфа моделює окремий життєвий етап (дитинство, юність, пошук долі, кохання, зрілість), перетворюючи часовий плин на циклічний колообіг природи й людського буття.
Як читати
Центральний парадокс поезії заснований на перетворенні наміру в надлишковий духовний урожай: матір сіє «сон» (тишу, спокій, затишок дитині), а проростає «соняшник» — символ сонця, творчої енергії та безстрашності перед негодою. Замість льону постає готове «полотно» дороги й долі, замість тихого снігу — цілюще «зілля». Це розкриває архетип матері-деміурга, чия любов здатна переінакшувати стихії та закони природи на благо дитини.
Просторові координати зосереджені навколо вікна як межі між рідною домівкою та безмежним, сповненим небезпек світом («хоч буран, хоч бур'ян чи туман»). Навіть коли настає неминуча осінь життя («листопад стелиться»), материнське тепло не згасає, а екстраполюється ліричним героєм на все людство. Фінальний акорд «Я несу його в світ, щоб не тільки мені, / Щоб і вам сонячно» переводить індивідуальну синівську подяку у категорію високого альтруїстичного служіння.
Теми: культ матері · синівська вдячність · життєве покликання · фольклорні архетипи · духовне світло · спадок поколінь