Мій борг
Борис Олійник
Я тим уже боржник,
що українець зроду:
Бо доля, певне, в гуморі була,
Коли у посаг нам давала землю, й воду,
І голубого неба в два крила.
Мій ситий чорнозем плодючий, наче жінка.
Історія глибока, аж отерп.
Це, мабуть, тільки в нас
на золоті обжинки
Завжди напохваті
зі сміху литий серп.
Зайди в моє село – куди твому едему:
Ставок. Хрущі. Гаїв зеленограй.
А молодик такий, хоч зараз в діадему
Даруй своїй Чурай.
Багата моя Січ була не п’яним скопом –
Могутніми синами! І коли
Панічно борсалась перед врагом Європа,
Я вислав їх на смерть,
щоб ми і ви жили.
Міцнюща моя кров! Жаркіша від огнива.
І, певно, не дарма татарський людолов
Вогонь моїх дівчат висмоктував хапливо,
Щоб освіжить свою уже осінню кров.
Женуть потужний сік мої гучні городи
В округлість кавунів, картоплі й цибулин.
Заходь і вибирай, як в тебе недороди.
У двері входь.
У вікна вже були.
Я всесвіту боржник: не кожному вточило
Такого, як мені, пісенного вина.
То пригощаю: пий і прилучай до сили,
Хмелій і веселій – доволі вам і нам.
Не кожному така судилась
вечорова
Тужава туга – небо досягти.
То я подарував у всесвіт Корольова –
Нехай і вам щастить безмежжя осягти.
Ні, я не обраний на ролю месіанську.
Усе, що мав, і все,
що на віку
Дісталося мені від долі-посіванки,
Несу його на спільну толоку.
Це щастя – мати у вселенськім домі
Свої борги і місце у строю…
Я всесвіту боржник!
Але комусь одному –
Не був. Не є. Й не буду.
І на тім стою!
Про вірш
Епічний маніфест національної гідності, щедрості та вселюдської місії українства, просякнутий пафосом синівської відданості рідній землі без жодного запобігання перед імперією.
Історія
Твір написаний у період творчого розквіту шістдесятництва (друга половина 1960-х років), коли українські митці утверджували суб'єктність нації, полемізуючи з імперським комплексом меншовартості через апологію багатства рідної культури та історії.
Поезія стала одним із найяскравіших програмових творів поета поряд із «Піснею про матір» та «У дзеркалі слова». Фінал вірша містить прихований, але гранично зухвалий антиколоніальний підтекст, скерований проти диктату «старшого брата» в особі імперського центру.
Форма
Вірш написаний різностопним (переважно п'яти- та шестистопним) ямбом, що надає мовленню ораторського розмаху, урочистості козацької думи та широти народного епосу.
Строфіка базується на розлогих чотиривіршах із чергуванням класичних повнозвучних жіночих і чоловічих перехресних рим, де динамічні інжамбемани та риторичні оклики створюють інтонацію вільного вічового виступу.
Як читати
Категорія «боргу» у вірші парадоксально переосмислюється: це не приниження боржника, а свідоцтво безмежного багатства. Ліричний герой виступає повноважним голосом нації-донатора, яка завдяки чорнозему, пісні, козацькій шаблі та космічному генію Корольова не позичає у світу, а щедро ділиться власними скарбами.
Образна система насичена міфопоетичними символами плодючості та козацької звитяги: земля постає як повногруда жінка, Січ — як захисний щит Європи, а татарський полон згадується через віталістичну містику оновлення крові. Всесвітня «толока» для поета — це простір рівних серед рівних, де українство має своє гідне, історично виборене «місце у строю».
Фінальна пуансована формула («Я всесвіту боржник! Але комусь одному — Не був. Не є. Й не буду») є кульмінацією національного віросповідання. Поет визнає обов'язок перед Богом, предками та людством загалом, але категорично відкидає будь-яку зверхність конкретного геополітичного гегемона.
Теми: національна гідність і самодостатність · історична місія українства · щедрість і багатство рідної землі · синтез традиції та космосу · відкидання імперського диктату