На отчі креси темна сила суне,
А наша совість спить собі, німа.
…Не озивайте ім’я Бога всує,
Коли в душі давно його нема.
Уже й дідів своїх
у дурні взули
Онуки мудрі,
сплюнувши з губи.
…Не озивай ім’я Народу всує,
Коли ти пам’ять Роду розгубив.
І в час, коли прощення за провини
Молитимете в Божої Руки, –
Не озивайте всує Україну,
Аби не всохли ваші язики.
Гнівне громадянське повчання-інвектива, спрямоване проти морального фарисейства, кон'юнктурного псевдопатріотизму та знецінення сакральних понять Бога, Народу й України бездуховними нащадками.
Поезія постала в буремний період ранньої незалежності України (1990-ті роки), коли суспільство зіткнулося з девальвацією моральних орієнтирів, хвилею цинічного популізму, мімікрії колишньої номенклатури під націонал-патріотів та тотального забуття родинної пам'яті заради швидкої вигоди.
Олійник, будучи послідовним традиціоналістом і критиком бездумного релятивізму пострадянської доби, гостро переживав руйнування етичного каркаса нації, застерігаючи від профанації державотворчих ідеалів.
Твір написано чотиристопним дактилем із жіночими та чоловічими закінченнями, що надає висловлюванню урочистої ораторської ходи, проповідницького ритму та біблійної інтонації псалма чи пророчого послання.
Поетичний синтаксис побудований на трикратному анафоричному рефрені-пересторозі («Не озивайте... Не озивай... Не озивайте»), що виконує функцію магічного морального табу й підсилює емоційну градацію до фінального закляття.
У центрі вірша — сакральна триада «Бог — Народ — Україна». Автор спирається на старозавітну заповідь «Не призивай імені Господа намарно», поширюючи цю абсолютну заборону на фундаментальні категорії буття нації. Будь-яке словесне спекулювання цими святинями за відсутності справжньої віри й честі розцінюється як тяжкий гріх.
Поет розвінчує покоління «мудрих онуків», які перекреслили жертовність предків і взули дідів у дурні. Фінальне прокляття («Аби не всохли ваші язики») звучить як традиційна народна кара за святотатство: язик, що вимовляє святе ім'я Батьківщини без внутрішнього трепету й відповідальності за долю отчих кресів, гідний лише оніміння.
Теми: псевдопатріотизм · сакральність батьківщини · пам'ять роду · громадянська відповідальність · моральне очищення · духовний занепад