Пісня про матір
Борис Олійник
Посіяла людям
літа свої, літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко —
і тихо пішла за межу.
— Куди ж це ви, мамо?! —
сполохано кинулись діти,
— Куди ви, бабусю? —
онуки біжать до воріт.
— Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
— Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
— А хто нас, бабусю,
у сон поведе по казках?
— А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
— Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт.
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу,-
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Махнула рукою —
злетіли увись рушники.
"Лишайтесь щасливі",-
і стала замисленим полем
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
Про вірш
Хрестоматійний гімн материнській самопожертві та безсмертю материнської душі, розкритий через сакральний архетип розчинення Матері у вічній природі рідної землі. Пафос твору — щемливо-урочистий, сповнений синівської вдячності та світлої скорботи.
Історія
«Пісня про матір» створена наприкінці 1970-х років і є однією з вершин материнського циклу Бориса Олійника, провідною темою якого стала доля української жінки-трудівниці, що винесла на своїх плечах тягар війни, голоду та повоєнної відбудови.
Твір виріс із глибоко особистого переживання поета: його мати, Ганна Олексіївна, була для нього моральним абсолютом і символом чистої совісті. Покладений на музику композитором Ігорем Покладом, вірш трансформувався в класичну всенародну пісню-реквієм, переступивши суто літературні межі.
Форма
Написано тристопним і чотиристопним анапестом із цезурами та гнучкими варіаціями стоп, що створює широку, співучу й розлогу мелодику, споріднену з традиційними похоронними голосіннями та баладними плачами.
Строфа — катрени з класичним перехресним римуванням (АбАб), де майстерно співвідносяться дієслівні та іменникові рими, а поліфонія діалогів між дітьми й матір'ю надає поезії виразної драматичної інтонації.
Як читати
Образ Матері у вірші виходить далеко за рамки побутового портрета, сягаючи масштабів космогонічного деміурга та Богородичного архетипу: вона «засіяла людям літа свої», «прибрала планету», навчила дітей жити «по совісті». Її відхід подається не як фізична смерть, а як перехід у лагідну природну стихію («тихо пішла за межу... де сонце лягає спочити»).
Діалог поколінь увиразнює трагізм беззахисності дітей і онуків, для яких матеріальні дива світу («райдуги із журавлями», «срібло» і «золото») є нічим порівняно з живою присутністю матері біля воріт. Фінальний апофеоз перетворює матір на «замислене поле на цілу планету, на всі покоління й віки», де образ хлібного поля увічнює безкорисливу любов як онтологічну основу людського роду.
Теми: культ матері · синівська вдячність · архетип землі-годувальниці · життя по совісті · безсмертя людського духу