Стою на землі
Борис Олійник
Мамо! Егей, чуєш мене
крізь морози,
прогнози,
заноси,
покоси
і перекоси?
Чуєш?
Може, ти спиш?
Бо вже пізня година.
Калина,
ялина
і Україна
сплять…
Та не всі…
В нас тут, у місті,
останні вісті
про все чисто
на білому світі
радіо чистить
густо.
Послухай:
плани,
на "грані",
ракетоплани,
новини екрана
й літаючі блюдця;
та ще про:
зони,
циклони,
тонни патронів,
число похоронних
з В'єтнаму;
та ще про:
хунту
і хутра,
всіляких ультра,
англійські фунти
(украли хуру)
і про девальвацію;
та ще про:
грози,
прогнози
електровози,
серйозний симпозіум,
"Проблеми корозії" –
бесіда академіка;
та ще про:
акції,
нації,
ескалацію,
дезінформацію,
інсценізацію
класичних творів;
та ще про:
сіно,
доїння,
спортивні новини,
маневри і зміни.
Остання хвилина –
прогноз погоди.
Північ. Але:
дзвонять трамваї,
пари блукають,
в театрах світає,
сон утікає,
і я пишу тобі.
Ти вже пробач,
що так спритно,
як спринтер,
петляю між літер,
порожні, як вітер,
слова незігріті
кладу на палітру,
бо все ніколи.
Він такий, мамо:
скажений,
шалений,
шосейний,
атоми й гени
ловлять генії, –
одне слово, двадцятий…
А ще про вірші.
Слухай, як вийшло:
"Білі вишні –
Як білі вірші".
Отак ми пишемо!
Здорово вийшло,
правда ж?"
Мати читала,
Головою хитала,
Навіть зітхала.
Взяла олівець
Та й прописала:
"Здрастуй, синку. Я ж тобі казала,
Дитино, аби добре вкутував шию,
Бо застудишся. А таки допарубкувався!
Мабуть, у тебе жар, бо половини
З твого письма не второпала.
А вишні, їй-бо ж правда білі.
Мабуть, рясно вродять, бо як молоком облиті.
Так ти, мо', приїхав би? Га?"
Їду!
Вагони,
перони,
прогони
і
перегони.
Нарешті. Зачепилівка.
Вийшов на Бабенковій. І одразу:
– Синочку!!! –
Мати…
Баби…
(Діди повмирали).
Тітки…
Дядьки…
Родичі…
– Здрастуйте, мамо. Оце ж і я.
(Ти диви: заговорив нормально!)
Стою на своїй землі.
Про вірш
Поліфонічний діалог міського сина з сільською матір'ю, що гостро протиставляє техногенний інформаційний хаос ХХ століття вічній мудрості, турботі й простоті рідної землі.
Історія
Вірш створено на зламі 1960-х років — доби стрімкої урбанізації, космічних перегонів, в'єтнамської війни та наростання інформаційного пресингу мас-медіа, які поглинали свідомість тогочасного інтелектуала. Борис Олійник тонко вловив стан відчуження міської людини, розірваність її зв'язку з родовим корінням.
Постать Матері в системі поетичного світогляду Олійника є наріжним каменем і священним центром буття (що згодом увінчалося програмним циклом «Сиве крило» та поемою «Сиве сонце моє»). Твір відображає фундаментальну дилему шістдесятників: намагання синхронізуватися зі світовим авангардом і водночас відчайдушний порятунок від моральної девальвації під материнським крилом.
Форма
Композиція побудована на контрасті віршових форм: частина сина написана модерним акцентно-динамічним віршем, поліритмічним верлібром із внутрішніми каламбурними римами й синкопами, що імітує телеграфний, радіомовний шквал новин.
Відповідь матері на противагу монологу сина звучить спокійним, розміреним коломийковим тоном або лаконічною народною повістковою інтонацією, позбавленою штучної ритмічної метушні, що підкреслює її спокійну онтологічну стійкість.
Як читати
Вірш вражає сміливим монтажем образів сучасної автору світової панорами: ракетоплани, трагедія В'єтнаму, валютні кризи, військові хунти, симпозіуми з корозії. Цей каталог новин стає метафорою дегуманізованого шуму «скаженого двадцятого віку», де поет іронічно фіксує кризу форми («як спринтер, петляю між літер, порожні, як вітер, слова...»). Самоіронічне цитування новомодної мініатюри про «білі вишні як білі вірші» викриває поверхневість формалістичного формотворчості, відірваної від живого болю.
Фінальна реакція матері — величний художній прийом зняття фальшивого пафосу. Сільська мати, не розуміючи абстрактної світової геополітики, зчитує в потоці свідомості сина головне: хворобу душі й тіла («мабуть, у тебе жар»). Її проста настанова «вкутувати шию» виростає до масштабного символу життєдайного родового оберегу, здатного захистити особистість від крижаних протягів техногенної доби.
Теми: культ матері · урбанізація і відчуження · інформаційний хаос xx століття · духовний зв'язок поколінь · поет і доба