Таємна вечеря

Борис Олійник

І

День був якийсь непевний.

Щось по колах округ бродило –
Незриме, хиже й обережне.
Сторожко темніло.

Учні нервувалися:
“Де ж він?!”

(…І тоскно, як олень,
поранений смертно,
Він скрикнув у небо,
позначене смерком:
– Отче!
Невже не обійде
мене
Чаша сія…
від Тебе?!

Глухо мовчало Небо.

І Він прочитав
Із німотної сині:
– Не обійде…
Сину…)

Учні нервувалися:
“Де ж Він?!”
Хтось м’яв механічно
Порожню пачку “Прими”.
Куриво дорожчало панічно:
Їла інфляція.
Інші тинялись,
Немов у прострації,
Тамуючи внутрішню дрож.

Борис Олійник — Мелодія Борис Олійник — Нічний візит Борис Олійник — Страшно зустріти смерть Ще 102 твори → Біографія Бориса Олійника

Спросоння
Просіявся дощ…
Пробудило смоковницю.
Хитнулася тінь на околиці.

– Нарешті, –
прошелестіло полегко,
як шовк.

…Прийшов.

Так, ніби нічого й не сталось:
Він таки умів триматися!
Навіть у пустелі,
Коли спокушав Його
Сам лукавий, –
Стояв так,
що дивувалися скелі.

Обвів громадку
Відчуженим зором:
Бачив і знав,
Недоступне учням.

Ладнались до вечірньої учти.

…Знав, що сподіється вранці,
Коли Його поведуть.
І раптом – зніяковів,
Ніби школяр,
Що підгледів те,
Об чім не дано їм відати.

“Не відають, що… вчиниться!?”
Обпекло гнівом.
Але спохопився:
“Чи винні, що їм не дано?”
Зітхнув,
Всепрощенно і скорбно.

…Сіли за стіл.
Уділилися хлібом.
Вино багровіло, мов кров.
Кусень не ліз у горло:
Кутуляли над силу.
Хтось плямкнув –
І осікся.
Але тишу було осоромлено.

– Сьогодні один із вас
Зрадить мене… –
Сказав стомлено.
І усміхнувся гірко:
“Та хіба в тому їхня вина?”

Сахнулись од хліба й вина.

(Від жаху зіщулились,
Зблідла трепета,
Відчувши: за гілку її,
мов тенето,
Схопила мотузка
і зашморг вужачо
Згорнувся в кільце.
І – чиєсь лице…

І синій язик
обвисає ледачо.
О, тільки б не це!!!)
Перезирнулися:
хто се прорік?
У когось нервово зламало сірник,
Ніяк не міг прикурити –
Руку звела остуда.

…Двері були відкриті.
На порозі стояв
Іуда.

ІІ

Решта усе було за Писанням.

Ізняли Його страдницьке тіло
з хреста,
Плащаницею згорено вкривши.
І занесли у склеп,
і поклали Христа
На погребне, холодне узвишшя.

А на третій,
як діви прокрались у склеп,
Щоб оплакати і помолиться, –
Вже Його не було.
Тільки сиве крило
Опустила сумна плащаниця.

І невимовний подив єство їм опік,
Як за спинами
Вісником Бога
Горній Янгол постав
і суворо прорік:
– Хто шука серед мертвих
живого?

ІІІ

…Мертві піють і п’ють.
Тягнуть цвяхи з хреста
На колекції та сувеніри…
Перейшли у Апостоли
учні Христа,
Запаливши світильники віри.

Мертві грають в політику,
“водять козу”
Та дівок загряницею манять.
Оббирають, як липку,
народ і казну,
Обирають себе на гетьманів.

І вже так Україні прилипло до губ,
Так її закохали, пролизи,
Що – дивися – небавом
якийсь перелюб
І за пазуху неньці полізе.

ІV

Вже таємна вечеря
ішла до кінця,
Коли, гостро відчувши колюччя
Від болючих тернин рокового вінця,
Він удруге сповідався учням:
– А сьогодні один з вас
мене вже продав…

V

Решту знаємо за Писанням.
Вірую…
Одначе:
Що Його розп’яли на покуту усіх –
То тяжка, але – істина, люди.
Лиш єдине гризе –
хай проститься мій гріх! –
А чи й справді повісивсь…
Іуда?

VІ

Владно сиділи в шинку
вже нові хазяї:
Сам Хрещатик їм слався під ноги.
Всі однаково гожі.
Достоту – свої,
З напівслова познаша свойого.

Налили у чарки
як удатний оброк.
А шинкарка ж, як фея, облесна!
Тепло й сито.
Та раптом якийсь холодок
Перебіг поза спини і чресла.

Хтось засовався не по чину.
Хтось невміло впустив чарчину.
Третій раптом гукнув:
– Тримайтеся!
…Двері були відчинені:
На порозі стояв…
тринадцятий.

“Добривечір”, – сказав.
Свій крават розв’язав
(Дещо й справді на зашморг подібний).
По-свояцьки окинувши поглядом зал,
Сів до столу.
Як рівний.
І – рідний.

VІІ

А Хрещатик новітній гудів, як базар.
…Під шинком,
прихилившись до муру,
Очужіло сидів провінційний кобзар,
Застегнувши на ґудзик бандуру.

– І надовго зібрався мовчати, дідусь? –
Зблазнював молодий переблуда.
Посміхнувся кобзар
у замислений вус:
– Вже недовго…
До Страшного Суду.

Про вірш

Драматична притчева десакралізація та осучаснення євангельського сюжету, де самотність Христа напередодні жертви розгортається на тлі побутового цинізму, інфляції та духовної глухоти його сучасників.

Історія

Поезія постала у бурхливі й духовно дезорієнтовані пострадянські 1990-ті роки. У часи гіперінфляції, зламу ідеалів і ціннісного вакууму Борис Олійник гостро відчував трагедію розчарування в суспільних провідниках та масову деградацію соціуму до суто меркантильних інстинктів.

Звернення до сакрального сюжету Таємної вечері стало спробою поглянути на драму месіанства та зради через призму сучасної авторові доби, де замість апостольського піднесення панують паніка через дорожнечу тютюну та розгубленість обивателів.

Форма

Твір написано розкутим тонічним акцентним віршем із долученням елементів верлібру та змінною ритмічною пульсацією, що передає психологічну нервозність, рваність думки та дисонансну тривогу сцени.

Графічне членування на короткі, інтонаційно напружені рядки (подібні до сходинок Маяковського чи ритмізованої прози) поєднується з нерегулярним, асиметричним римуванням та чергуванням монологічних і діалогічних партій.

Як читати

Поет вдається до сміливого художнього прийому анахронізму: євангельський час перетинається з кризовою постперебудовною реальністю (порожня пачка «Прими», інфляція, побутова прострація). Цей очуднений контекст не знижує постать Христа, а навпаки — загострює Його безмежну самотність серед дріб'язкових людей, які здатні думати лише про шлунок і дешеве куриво.

Христос у трактуванні Олійника постає стоїчним титаном і водночас глибоко людяним страдником: згадка про Гефсиманське благання («Чаша сія...») контрастує з Його величним умінням тримати удар. Його погляд на учнів сповнений не фатального гніву, а скорботного всепрощення («Чи винні, що їм не дано?»).

Фінал вечері перетворюється на трагічний оксюморон: священне причастя хлібом і вином стає нестерпним фізичним випробуванням для апостолів, чиє сумління паралізоване підсвідомим передчуттям Юдиної зради. Гротескна деталь «хтось плямкнув — і осікся» зриває фальшиву патетику, викриваючи людську ницість перед лицем жертовності.

Теми: євангельські мотиви · зрада і жертовність · самотність месії · соціальна криза 1990-х · трагедія нерозуміння · всепрощення і стоїцизм

Усі поети