Тривога
Борис Олійник
Матері
Серед ночі,
як вляжеться нервів і пристрастей вихор
І радисти замкнуть на ключі телеграфні ефір,—
У свідомість мою
нерозгадним для розвідок шифром
Б'є депеша Тривоги
крізь темінь густу, як графіт.
Я щоночі вдивляюсь
в застиглі віконні екрани:
Крізь історії пил,
крізь розпачливий вереск, війни
Силуетам Діаса і Лорки ти стала, Іспаніє,
На безхмарному небі моїх наболілих зіниць.
Б'є Тривога!
Я знаю: в призначений долею вечір
Три зозулі мені напророчать дорогу в саду.
І, як плащ матадора,
накинувши небо на плечі,
По маршрутах Тривоги
з Вкраїною в серці піду.
Ви махніть на прощання хустинами білими, чайки,
Може статись, що я
притомлюсь на чужій стороні…
Андалузька гітара
зітхне наді мною печально,
І, як зігнута шпага, впаде мені місяць до ніг.
Я не можу не йти!
Не тужи, не жалій мене, мати,—
За бар'єрами мук,
за іржавими ширмами грат
Жде Республіка нас,
арештована в тридцять дев'ятім,
Заховавши надію в могилах інтербригад.
Серце, в путь!
…А тобі на розраду у сивому горі
Я лишу на причілку,
де маки багряно ярять,
Романоеро циганські
зеленочубого Лорки,
Ти ж мені подаруй
на далекі шляхи "Кобзаря".
Я пройду! Проповзу!! Я прорвусь
крізь капкани охранок —
І під мури в'язниць,
під дволику єлейність церкв
Підкладу своє серце,
заряджене ураганом,
І своїми ж руками
рвону вибухове кільце!
І на тому камінні,
де серце моє розкололось,
Похитнувши на вибухах
місяця срібний ковчег,
На високих вітрах
зашумить українська тополя
Голубими листками
моїх і твоїх очей.
…Серед ночі,
як вляжеться нервів і пристрастей вихор,—
В материнські надії,
у чисту криницю журби
Тихо ввійде вона
нерозгадним для розвідок шифром,
Від єдиного сина
остання депеша Судьби.
Ти накинеш хустину
на свій старомодний очіпок,
І незнана тривога
торкнеться твоїх долонь.
…А під ранок тобі
на розписанім сонцем причілку
З чорнозему полтавського
зійде іспанський лимон.
Про вірш
Пристрасна революційно-романтична сповідь-клятва сина перед матір'ю, натхненна трагічним подвигом іспанського антифашистського спротиву та жертовною любов'ю до Батьківщини.
Історія
Поезія належить до раннього періоду творчості Бориса Олійника (зокрема збірка «Вибір», 1965), коли в естетиці українського шістдесятництва відбувалося переосмислення героїчного міфу та вихід індивідуального ліричного «я» на світові обрії боротьби за людську гідність і свободу.
Образ громадянської війни в Іспанії 1936–1939 років для покоління дітей війни був сакралізованою парадигмою антифашистської солідарності, символом романтичної офіри інтелігенції та інтернаціональних бригад. Водночас поет майстерно вплітає цей загальноєвропейський контекст у глибинний національний архетип материнського благословення сина-воїна.
Форма
Вірш структурований як розлогий дольник із виразною анапестично-амфібрахічною основою, чия хвилеподібна протяжність передає напружене пульсування внутрішнього монологу і ритм телеграфної депеші.
Катрени вирізняються класичним перехресним римуванням (АбАб) із перевагою глибоких, милозвучних жіночих співзвуч («вихор — шифром», «екрани — Іспаніє», «печально — до ніг»), що у фінальних рядках різко дисонують із драматичним графічним розривом синтаксичних періодів.
Як читати
Образна тканина побудована на зіткненні модерних технологічних метафор епохи «холодної війни» (ефір, радисти, депеша Тривоги, шифр) із архетипними фольклорними символами українського степу («три зозулі», «сиве горе», багряні маки). Це поєднання надає образу Тривоги онтологічного масштабу світової катастрофи, яка розгортається просто в свідомості ліричного героя.
Знаковим є діалог двох культурних універсумів: збірка «Романсеро циганське» Федеріко Гарсіа Лорки виступає заповітом романтичної мужності, яку герой залишає матері, натомість у далеку дорогу бере шевченківського «Кобзаря» як найвищий оберіг національної незламності. Жертовний жест героя — підкласти власне серце як ураганний заряд під мури тиранії — утверджує прометеївський комплекс шістдесятницької генерації.
Теми: громадянський обов'язок · культ матері · іспанські мотиви · жертовність · патріотизм · романтика спротиву