Європі
Борис Олійник
Ми тут жили ще до часів потопу.
Наш корінь у земну вростає вісь.
І перше, ніж учити нас, Європо,
На себе ліпше збоку подивись.
Ти нас озвала хутором пихато.
Облиш: твій посміх нам не допече,
Бо ми тоді вже побілили Хату,
Як ти іще не вийшла із печер.
Живи собі, уходжено і сито.
Ми не питаєм з усміхом кривим,
Якою б ти була у цьому світі,
Аби ми плуг, і колесо, і жито
Не дарували пращурам твоїм.
Ми ж не виказуєм, яку недолю
Тобі вістило знаками біди,
Аби козацький стан у Дикім полі
Не зупинив азійської орди.
Живи собі.
Ми зі своїм уставом
Не сунемось до тебе в монастир.
Але дозволь і нам за отчим правом
По-своєму облаштувати двір.
Так, ми в ґешефтах – і невмілі, й сірі.
Ви ж на торгах сягнули верховіть,
Та навіть вам шагреневої шкіри
В роковий час усе ж не докупить.
Земні діла сповна оплатить небо.
І в Судний День воздасться всім ущерть:
І тим, хто зрадив побратимство Ельби,
І тим, хто сербів рокував на смерть…
Життя мина…
Усі ми перебудем:
Хто – при бандурі, хто – при гамані.
А що вже по собі залишим людям,
Судити не тобі, і не мені.
Відкриті наші предківські чертоги
Усім,
хто має помисли незлі.
Прийдіте з миром!
Та, заради Бога,
Не вчіть нас жить на батьківській землі!
У кожного – свої герби й знамена,
Свій лад і чин в державі й при столі,
Ми всяк своєї долі ковалі:
Вам до душі вертка синиця в жмені,
А нам до серця –
в небі журавлі.
Такі ми є. А ви такі, як є.
Про вірш
Полемічно-публіцистичний маніфест національної гідності, спрямований проти європоцентричного менторства, що стверджує автохтонність, тисячолітню історію та цивілізаційну місію українського хлібороба й воїна.
Історія
Твір написаний у драматичний період пострадянської трансформації кінця 1990-х років, на тлі балканських воєн (бомбардування Югославії) та перших спроб інтеграції незалежної України у світовий простір, які нерідко супроводжувалися повчальним ставленням західних політичних еліт до східноєвропейських націй як до «відсталої периферії».
Борис Олійник, поєднуючи статус класика літератури з діяльністю народного депутата та представника України в ПАРЄ, перебував в епіцентрі європейської дипломатії. Його гостра антизахідна полеміка живилася як традиційним для поета неоромантичним народництвом, так і несприйняттям ринкового прагматизму («ґешефтів»), що витісняв моральні імперативи солідарності.
Форма
Твір написано класичним п'ятистопним ямбом із чергуванням жіночих та чоловічих рим, що надає монологу ораторської вагомості, пристрасності та трибунного карбування.
Строфічна будова поєднує гнучкі катрени з періодичними афористичними сентенціями, ритм яких нагнітається антитезами й синтаксичним анафоричним паралелізмом.
Як читати
Пафос вірша будується на радикальній переоцінці європоцентричного міфу. Олійник звертається до автохтонних міфем трипільсько-хліборобського первісного родоводу («ще до часів потопу», «білили Хату, як ти іще не вийшла із печер»), протиставляючи споконвічну культуру зерна й козацький щит Дикого поля західному колоніальному зарозумілому снобізму.
Ключовим смисловим нервом є зіткнення двох систем цінностей: комерційного, торгашеського матеріалізму («ґешефти», гаманець, «вертка синиця в жмені») та кордоцентричної, духовно розімкненої української душі («небо», бандура, «в небі журавлі»). Згадки про Ельбу та трагедію сербів переводять твір у статус жорсткої політичної інвективи проти імперського егоїзму, утверджуючи право народу самостійно «за отчим правом облаштувати двір».
Теми: національна гідність · історична пам'ять · полеміка із заходом · цивілізаційна місія україни · духовність проти прагматизму