Богиня Долі
порухом десниці
Окреслила рішуче Зодіак
І, стримавши іронію в зіницях,
Спитала їдко:
– Ну то де ж твій знак?
Чи гоже менджувати зорі й дати
На спаді літ,
коли гряде пора
Перед людьми і честю звітувати
За кожне слово з власного пера?!
Хоч на краю житейської юдолі
Уже б таки дотямити пора,
Що тільки той стає обранцем Долі,
Хто сам її, як воїн, обира!
Філософсько-публіцистичний вірш-маніфест про моральну відповідальність митця перед власним сумлінням, словом і народом на схилі літ. Твір стверджує стоїчний вибір особистої долі як акт воїнського служіння, а не пасивної покори фатуму чи зіркам.
Поезія належить до пізнього періоду творчості Бориса Олійника (1990-ті — початок 2000-х років), коли поет усе частіше звертався до жанру підсумкової медитації, сповіді та екзистенційного звітування за пройдений життєвий і творчий шлях.
На тлі бурхливих соціально-політичних зламів після розпаду СРСР та повального захоплення масовою культурою окультизмом, астрологією й фаталізмом, Олійник полемізує зі спробами перекласти тягар морального вибору на потойбічні сили чи знаки зодіаку. Для поета-шістдесятника, який сам пройшов крізь ідеологічні лабіринти й гострі випробування епохи, суверенність совісті залишалася непорушним імперативом.
Твір написано п'ятистопним ямбом із чергуванням жіночих та чоловічих клаузул, що надає монологу карбованої енергії, ораторської переконливості та чеканного ритмічного малюнка.
Строфіка спирається на перехресне римування (АБАБ) із використанням точних звучних рим (десниці — зіницях, Зодіак — знак, дати — звітувати), що підкреслює дидактичну ясність і логічну вивершеність висловленої думки.
Центральний образ поезії — алегорична персонафікація Долі, що постає не сліпою античною мойрою, а суворим арбітром і суддею. Діалог із нею побудовано на скороченій драматичній антитезі: іронія над фаталістичним марновірством протиставляється громадянській позиції та обов'язку звітувати «за кожне слово з власного пера».
У творі майстерно використано старослов'янізми та архаїзовані лексеми («десниця», «гряде», «юдоль», «менджувати»), які підносять розмову до рівня біблійної притчі чи стародавньої високої трагедії.
Кульмінаційний афоризм («Тільки той стає обранцем Долі, / Хто сам її, як воїн, обира!») акумулює наріжну для шістдесятників філософію діяльного стоїцизму: призначення людини визначається не приреченістю небесних світил, а мужністю власного вибору в земній боротьбі.
Теми: покликання митця · відповідальність за слово · доля і вибір · підсумок життя · воїни духу · моральний імператив