Дні і роки ринуть невгомонно...
Гординський Святослав
Дні і роки ринуть невгомонно,
Наче квітка, будеш ти рости:
Час надійде – і страшну долоню
На чолі своїм почуєш ти.
Серце може й не здригнеться навіть,
Встигне ж бо його налити вщерть
Днів злоба й роз’ятрена ненависть,
Над життя сильніша і над смерть...
Та приспати серця не научиш –
Вдарить час твій хиже: й не проси!
Все ж таки уста свої жагучі
Ти йому, коханцеві, даси.
І тоді, як далечінь багряна
Спалахне – грізного неба гнів –
Ти повстанеш, може – друга Жанна,
Юне серце змучених полків.
Стан стрункий і яснозорі очі,
Понад обрій вдивлені кудись,
Меч прип’ятий на бедрі дівочім,
Світлий стяг настромлений на спис:
Так побачать у поході лави
Віри знак і дівчину свою,
І війне над ними подих слави,
Подих слави – крилами в бою...
Та не мрійні береги, не квіття
Припаде кінноті до підків,
В очі – чорний вітер лихоліття,
Крик і брязк розгурканих степів:
Завирує світ, життям закрутять
Вихорі, заблисне небосхил,
Знов запахне тьмяно кров і рута,
Мертвий чад руїни та могил.
Над страшною схилишся землею,
Пустарем лячнішим від пустинь,
Щоб її скривавлену лілею
На щиті підняти й понести.
Про вірш
Героїчна балада-пророцтво про посвяту українського юнацтва визвольній боротьбі крізь архетипний образ новітньої Жанни д'Арк.
Історія
Поезія належить до збірки Святослава Гординського «Буруни» (1936). Твір написаний у добу виразної радикалізації та мілітаризації українського суспільно-політичного життя в Західній Україні, коли ідеї жертовного служіння нації та неминучості збройного зриву формували світогляд молодого покоління.
Звернення до постаті Жанни д'Арк вписується у загальноєвропейську й неокласичну традицію апеляції до високих історичних та міфологічних прецедентів жертовності, переосмислених крізь трагічний досвід українських визвольних змагань і передчуття нової війни.
Форма
Твір написано чотиристопним хореєм із пірихіями, що надає оповіді маршової, баладного характеру пружності та ритмічного напору. Використано строфічні катрени з послідовним чергуванням жіночих і чоловічих рим за перехресною схемою (АбАб).
Звукопис побудовано на алітераціях дзвінких, вибухових та сонорних звуків ([р], [г], [б], [з], [к]), що акустично відтворюють гуркіт бою, брязкіт зброї та тупіт кінноти («крик і брязк розгурканих степів», «вітер лихоліття»).
Як читати
Поезія розгортається як візіонерське звернення до дівочої душі, чиє дорослішання збігається з приходом фатальної доби. Любовний мотив тут переосмислено в мілітарно-жертовному дусі: коханцем стає грізний бойовий час («Вдарить час твій хиже... Все ж таки уста свої жагучі / Ти йому, коханцеві, даси»), що знаменує відмову від приватного затишку заради національного обов'язку.
Образ юнки перетворюється на монументальний символ визвольного чину — «другу Жанну», де поєднано кришталеву дівочу чистоту та сувору лицарську атрибутику (стан стрункий, меч на бедрі, світлий стяг на списі). Проте автор позбавляє візію дешевого романтичного тріумфалізму: замість славетного свята на військо чекає «чорний вітер лихоліття», мертвий чад руїни та кривавий піт.
Фінал поезії сягає містичної висоти через оксиморонний і щемкий образ «скривавленої лілеї» рідної землі, яку героїня має підняти на щиті над пустирем трагедії. Це символ воскресіння знедоленої вітчизни ціною святої офіри.
Теми: громадянська лірика · патріотичні мотиви · лицарський дух · образ Жанни д'Арк · жертовність і боротьба