Зустріч
Гординський Святослав
Переходила вулицю синю...
М. Рильський
Знов під вечір. Знов прохід по вулицях.
Цигаретки тоненький димок.
Знову ти!.. Надійшла, усміхнулася
Й вкрала серця мойого шматок.
Заспівали автові сирени,
Засміявся до сонця асфальт,
І вирізьблював вітер над Сеною
Кожен сукні твоєї фалд.
Та зірвався й востаннє блимнув
Промінь сонця й далеко щез,—
За тобою дививсь я даремне
І чекав, щоб ти глянула ще.
Та чорніло місто, як згарища,
Десь у небі тремтів фіолєт
І здавалось: на сині бульвари
Вечір смуток коновками ллє.
1933
Про вірш
Елегійний урбаністичний етюд про коротку паризьку зустріч, де миттєвий спалах кохання розчиняється у сутінках європейського мегаполіса. Твір вишукано мережить неокласичну гармонію з імпресіоністичною зміною барв і психологічних настроїв.
Історія
Вірш входить до паризького циклу поезій Святослава Гординського, написаного під враженням від навчання та життя у столиці Франції на зламі 1920–1930-х років, де він відвідував Академію Жуліана та студії Фернана Леже. Твір увійшов до раннього збіркового доробку поета, де формувався його неповторний неокласичний почерк.
Показовим є епіграф із Максима Рильського («Переходила вулицю синю...»), який маніфестує свідому естетичну орієнтацію галицького поета на київських «гронодержців»-неокласиків, утверджуючи спільний всеукраїнський простір культури попри кордони.
Форма
Метрична основа — чотиристопний ямб із пірихіями, що забезпечує легкість, рухливість і внутрішню музичність віршового плину. Поезія складається з чотирьох чотиривіршів.
Римування перехресне (аБаБ), характерною рисою є застосування витончених неточних та асонансних рим (вулицях — усміхнулася, шматок — димок; сирени — Сеною, асфальт — фалд; згарища — бульвари, фіолєт — ллє), що властиво модерністській практиці 1930-х років. Асонанс на [о], [у], [і] передає меланхолійну вібрацію вечірнього повітря.
Як читати
Поетичний малюнок відкривається кінематографічною динамікою сучасного міста: урбаністичні звуки («заспівали автові сирени») та візуальні відблиски («засміявся до сонця асфальт») стають тлом для раптової появи незнайомки. Погляд поета-маляра фіксує скульптурну пластику миті: «вирізьблював вітер над Сеною кожен сукні твоєї фалд».
Емоційний рух розгортається від світлої закоханості до раптового згасання спалаху: промінь щезає, а простір трансформується за законами колористичного живопису. Теплі сонячні тони поступаються місцем «фіолету» вечірнього неба та похмурим тіням («чорніло місто, як згарища»), матеріалізуючи самотність ліричного суб'єкта.
Фінальна метафора — «вечір смуток коновками ллє» на сині бульвари — перетворює побутову дію на густий екзистенційний образ непоправної втрати та скороминущості прекрасного, залишаючи по собі шляхетний неокласичний щем.
Теми: інтимна лірика · урбаністичний пейзаж · неокласицизм · паризький цикл · мотив скороминущості