Байда
Григорій Чупринка
До великої покари
На розпутті при дорозі
Судять Байду яничари
В Золотім Галатськім Розі.
Суд скінчився.— Хлопці, гайда,—
Мовив сам Султан турецький: —
Люту смерть хай прийме Байда,
Князь-отаман Вишневецький.
Так скатуйте розбишаку,
Щоб почула і забула
Україна з переляку
І дорогу до Стамбула.
Хай почує вся отара
Гайдамаків запорізьких,
Що чекає й їх та кара
На плацах золоторізьких!
"Смерть йому!" — кати гукнули.
Змовчав Байда перед горем,
Тільки іскри промайнули
В грізнім погляді суворім...
Тут взяли його наскоком
Яничари злісні й грізні
Й почепили правим боком
Та на гак товстий залізний.
II
— Гей, не гнись, могутня спино,
Не зломись, моє ребро! —
Ти прощай, прощай, Вкраїно,
Ти прощай, старий Дніпро!
Хай же турок не вчуває,
Як терплю я муки й глум...—
І старий козак співає,
Розганяє біль і сум,
Оддає він Богу дяку,
Що досяг цього вінця,
Що не знав ніколи ляку
За Вкраїну до кінця.
До його тут кат нагнувся,
Щоб надати більше мук,
Байда хутко стріпонувся,
І вхопив од турка лук,
І тремтячими руками
У Султана навдалу
Понад злісними катами
Він пустив свою стрілу.
Та пропав задармо замах,
Бо в очах маріла мла
І в руках в кривавих плямах
Поковзнулася стріла!..
Через три дні він скінчився,
Як дійшов до серця крюк,
Та терплячим залишився
Аж до смерті серед мук.
А як турки прибирали
В яму з крюка мертвяка,
В ту сторінку позирали,
Що вродила козака.
1909
Про вірш
Драматична неоромантична балада про мученицьку загибель легендарного князя-гетьмана Дмитра Вишневецького, що возвеличує незламність козацького духу та жертовну вірність рідній землі перед лицем жорстокого ворога.
Історія
Вірш написано 1909 року в період активного творчого злету Григорія Чупринки, коли поет увів до модерністської лірики козацький міф, переосмислений крізь призму визвольного романтизму та передчуття національного відродження. Твір увійшов до раннього етапу творчості митця (збірки «Огнецвіт» та «Метеор»), де автор шукав вольові, сильні постаті як антитезу суспільній зневірі після поразки революції 1905–1907 років.
Чупринка спирається на сюжет відомої історичної пісні про Байду («В Цариграді на риночку»), проте суттєво переакцентовує її: замість фольклорної відносної легкості та іронічної зухвалості героя перед султаном тут розгортається висока екзистенційна трагедія мученика, чия стійкість переростає в сакральний подвиг в ім'я України.
Форма
Балада написана чотиристопним хореєм із чітким чергуванням дактилічних та чоловічих/жіночих клаузул, розбита на строфи-катрени з перехресним римуванням (АбАб), що створює карбований, маршово-драматичний ритм старовинної думи або мартиролога.
Ритмомелодика підпорядкована напруженій внутрішній градації: від пафосного наказу султана та глухого зойку розправи — до величавого пісенного монологу самого Байди на залізному гаку та спалаху останнього, фатального пострілу.
Як читати
Центральним конфліктом твору виступає протистояння брутальної деспотичної сили Османської імперії («яничари злісні й грізні», розправа в «Золотім Галатськім Розі») і моральної вищості лицаря-християнина. Байда у Чупринки приймає тортури як мученицький вінець («Оддає він Богу дяку, / Що досяг цього вінця»), перетворюючи власні муки на тріумф духу над фізичною смертю.
Образна система побудована на різких експресивних контрастах: іскри в грізнім погляді супроти пітьми катувань, спів надлюдської витримки («Розганяє біль і сум») супроти тріумфуючих катів. Трагічна невдача фінального пострілу («в очах маріла мла», зсковзнула стріла) позбавляє образ плакатності, підкреслюючи людську крихкість розіп'ятого тіла поруч із безмежною величчю його незбореної душі.
Фінальний акорд — погляд яничарів у бік далекої України, «що вродила козака», — переводить локальний сюжет розправи в загальнонаціональний символ: вороги, навіть стративши героя, відчувають забобонний острах перед непокірною землею, здатною народжувати таких титанів волі.
Теми: козацька лицарська слава · незламність духу · мучеництво за батьківщину · історична пам'ять · боротьба за свободу