Викликає ясний дух
Вірш легесенький, як пух,
Вірш, як усміх неньки,
Вірш маленький, коротенький,
Без задуми, без вагання,
Без кохання, без благання.
І серденьку легко-легко,
Бо прогнали сум далеко
Дзеньки-бреньки.
Ллються, в'ються
І сміються
Дзеньки-бреньки,
Різнотонні,
Різнодзвонні,
Солоденькі,
Золотенькі
Життьові брехеньки.
1909
Віртуозна поетична безтурботність і метапоетична гра, що прославляє легкість віршотворення та здатність мистецтва розвіювати життєву нудьгу й смуток. Пафос твору іскриться життєрадісною іронією та звуковою насолодою.
Написаний 1909 року, цей жартівливий вірш репрезентує експериментальну, ігрову лінію модерністського доробку Григорія Чупринки. Поет, якого сучасники (зокрема Микола Вороний та Олександр Білецький) визнавали неперевершеним віртуозом української версифікації, свідомо демонстрував тут самоцінну музичну пластику поетичного слова.
У добу панування важких громадських мотивів чи декадентської скорботи подібні «поетичні забави» виконували роль естетичного виклику провінційному народництву, доводячи здатність української мови до найтоншої звукової гри й легкого французького верленівського шарму.
Твір написано чотиристопним хореєм зі скороченнями рядків у другій строфі до одно- та двостопних мікрофрагментів. Римування суміжне та кільцеве з використанням численних лагідних зменшувально-пестливих рим («неньки — коротенький — дзеньки-бреньки», «ллються — в'ються — сміються»).
Фоніка вірша є зразком звукопису (ономатопеї): алітерації дзвінких приголосних [дз], [б], [р] та асонанси голосних [е], [и], [у] імітують балалаєчний передзвін або дзеленчання струн, що гармонійно втілює назву твору.
Поезія побудована як авторефлексивний маніфест легкої поезії: вірш уподібнюється до пуху та маминого усміху. Автор свідомо відкидає традиційні атрибути високої романтичної лірики («без задуми, без вагання, без кохання, без благання»), шукаючи порятунку від екзистенційного суму у чистій естетичній формі, здатній повернути серцю дитячу безпосередність.
Концепт «життьових брехеньок» у фіналі розкриває подвійне дно поетичного жарту: мистецтво виступає як рятівна омана («золотенькі брехеньки»), яка хоч і не вирішує драм реального буття, проте наділена магічною здатністю гармонізувати душу через сміх, ритм і самоіронію.
Теми: поетична гра · звукопис і музикальність · подолання смутку · метапоезія · радість буття